Коли все надто гладко: це добре, чи підозріло?

Вітаю мої любі!

Перечитуючи сьогоднішню главу історії "Зірка для Жучари " у мене самої виникло запитання: хіба може постійно бути все добре? Ні-ні, звісно мені подобається, що наші герої йдуть повільними та тихими кроками до свого щастя, але чи завжди це так? Зазвичай в житті є злети й падіння. Аналогічно з американськими гірками та ритмом серця на рожевій вузькій стрічці кардіограми.

Та чи можна порівняти дрібні перепалки героїв такими перепадами? Чи просто життя дає насолодитися приємним краєвидом перед тим, як злетіти вверх чи впасти в низ? Як вважаєте?

***Уривочок зі сьогоднішньої глави****

— Що ти тут… — не встигаю завершити фразу, як губи Люка накривають мої. І я тону в ньому знову. Так солодко та небезпечно, втрачаю будь-які ниточки здорового глузду. Здається, я заблукала в лабіринті похоті та бажання. 

— Люк, ми не можемо… Енні… — шепочу між поцілунками. Хоча, сама насправді бажаю лише продовження. Як і моє зрадливе тіло. 

— Її немає. — каже Люк, — Вона поїхала на ферму до Оліверів. 

Клубок тривоги повільно розпускається. Я полегшено видихаю. 

— А ти… чого ти тут? Ти ж… — я не можу підібрати слова, бо сил не вистачає думати, коли тіло Люка тут. Оголене тіло! Так близько та… Божечки, я збожеволію!

— Я виїхав з поля одразу після тебе. Тільки їхав іншою дорогою. — все так же спокійно каже, пестячи при цьому мою спину. Я млію від дотиків, а йому хоч би що. І бровою не веде, ласо всміхаючись, наче той кіт, що дістався до сметани. 

— А… — не встигаю сказати, як теплі вуста знову накривають мої. Це має бути заборонено — так солодко цілувати. 

Переходьте за посиланням аби читати книгу, адже зараз ідеальний час аби почати це робити*_* 

Підписуйтесь на авторські сторінки Неталі МакКензі та Мартіна Зоріна, аби не пропустити цікавої та важливої інформації! Зауважу, що іноді легкий "тиць" по екрану смартфона може скасувати підписку)

З ♥ Неталі МакКензі