Вітаю усіх з новим днем!

Є відома приказка: “За кожним заходом приходить світанок”. Я її дуже люблю. Вона дозволяє легко відпускати минуле, переживати важкі події та давати надію, що там, попереду чекає щось хороше, нове, незвідане й безмежно цікаве. 

Саме з таким настроєм я прощаюсь з Анфісою і Лук’яном. Прикипіла я до цієї парочки дуже, як, сподіваюсь і ви. В понеділок буде вже опублікований епілог, та я натисну заповітну галочку “книгу завершено”. Тому ви маєте останні дні, щоб купити книгу за ціною передплати, після завершення та редактури ціна на неї підвищиться.

Але є й новий світанок, нова історія, яка мене уже захопила по самі вуха. Несподівана та щемлива, сповнена світлої ностальгії. Історія під назвою “Не вдавай, що кохаєш”. Сподіваюсь, вона вам теж припаде до душі, і ми знову будемо стежити за новими героями, співпереживати їм, мріяти та творити.

Анотація:

― Це не правда. Це не може бути правдою, ― відступаю, заперечливо хитаю головою.

Відмовляюсь вірити, відмовляюсь усвідомлювати жорстокі слова.

― Це правда! На жаль, ― безжалісно розбиває мої мрії.

І погляд, що ще хвилину назад здавався рідним, закоханим, наймилішим у світі більше не приховує справжнього ставлення.

― І ти весь цей час прикидався? ― шепочу ледь чутно.

Опускає голову. Тішу себе, що хоч якісь докори сумління мають терзати його кам’яне серце.

― Мені дуже шкода, Юсь… Але це ще не все… 

Шукати книгу за посиланням ТУТ

З любов’ю, ваша Ванілька(^◕ᴥ◕^)