Не секрет, що в багатьох творах найчастіше зустрічається концепція трьох героїв, чи то друщів чи учасників команд чи ще чогось. Так вже закріпилося в масовій культурі, що ми звикли до того, що протагоніста часто супроводжують двоє. В драматургії це виправдано тим, що зовнішній конфлікт можна перенести на взаємостосунки з напарниками чи друзями. Це наче ви розділяєте одного персонажа на три - його его, темну сторону і чуттєву сторону. Десь зараз хіхікає Фройд. Але це не означає, що сам протагоніст не глибокий і йому потрібен такий авторський костиль. Зазвичай це працює навпаки: чим глибший герой тим більге він резонує зі своїми напарниками. Я перевіряв це правило в "Січовій Академії" на прикладі тих, хто оточує головного героя. І як не дивно, це дуже зручний хід. Це схоже на те, як мої майстри привчали нас до того, що найкращі (найжиттєвіші) діалоги між акторами завжди мають бути сховані у взаємодію між собою і бажано через якусь дію. Ну тобто нема нічого гіршого коли персонажі ведуть діалог, бо мені як автору треба видати інфодамп. А от коли кожен персонаж розкривається через взаємодію з іншими. 
А чи помічали ви подібні ходи в своїх творах чи творів авторів, яких ви читаєте?

*ви читали безкоштовний фрагмент авторського щоденника Січової Академії. Без ПДВ та внесків у Пенсійний Фонд. Далі буде…