Не вірю своїм очам

Сьогодні, прокинувшись вранці, зі здивуванням і захватом побачила, що моя книга "Палай зі мною" потрапила в топ!  Це дуже хвилююче, і разом з тим надзвичайно мотивує до подальшої праці як над цим романом, так і над іншими, які маю зараз в планах! 

Буду рада знайти нових читачів та отримати "зворотній зв'язок", який допоможе зробити книгу кращою та цікавішою! 

Зазирайте на мою сторіночку:

Анотація до книги "Палай зі мною"

Селіна: "Мій дядько продав мене до ескортного агентства, а звідти я, як ексклюзивний товар, потрапила до чоловіка, який страшенно лякає мене. Він хоче, щоб я спокусила його конкурента... але що робити, якщо в серці розгорілося почуття саме до мого клієнта?"

Влад: "Я збирався використати її, заплатив за це гроші, практично, офіційно купив її на тиждень. По дорозі додому ми потрапили в перестрілку, а вже на наступний день вона мала готуватись до завдання, та несподівано вона зачарувала мене… майже дитина, мені не можна думати про неї, але чи довго я зможу контролювати свої почуття?…"

БЕЗКОШТОВНА КНИГА! ОНОВЛЕННЯ ЩОДНЯ.

У тексті є:кримінал, владний герой, протистояння характерів

УРИВОК З НОВОГО РОЗДІЛУ, ЯКИЙ ВИЙДЕ СЬОГОДНІ О 19.00:

— Якщо хочеш, можу носити ці речі, — знизує плечима. — Для мене не має особливого значення, в що одягатися…

— Але ж хіба ти не дівчинка? — питаю, коли ми спускаємось сходами. — Всі, з ким в мене були ті чи інші стосунки, були помішані на одязі… 

— Дядько забороняв мені носити короткі, обтягуючі речі, взагалі хотів, щоб я виглядала якомога непомітніше. Казав, що не потрібно привертати увагу чоловіків, бо вони можуть образити мене…

— Навіть не знаю що сказати, — зітхаю. — Знаєш, мене вже порядком дратує цей твій дядечко, хоч я його й не знаю…

 — Я часто мріяла, що вб’ю його, — раптом говорить вона, дивлячись мені у вічі. — Але так і не наважилась…

Мене шокує та щирість, з якою вона каже ці слова. Скільки вона пережила в такому віці? Я не маю думати про неї, як про жінку, вона ж ще дитина… Тим паче, так травмована…

— Напевно, я не можу казати щось типу "я розумію тебе", але… Ти здаєшся мені надто доброю, щоб когось вбити, — кажу у відповідь. — Повір, я в цьому житті бачив не одного вбивцю, і знаю, про що кажу.

— А ти сам когось убивав? — з цікавістю питає вона. 

— Особисто? — перепитую.

Не знаю, що хочу почути. Не хочу виглядати перед нею поганцем, але й обманювати теж певно не буде правильним рішенням, особливо після того, як вона так відкривається мені.

— Ну, ти міг сказати своїм хлопцям, щоб вони когось вбили? — припускає вона. 

— На мене було скоєно дуже багато замахів, — знизую плечима. — В процесі мого захисту було вбито не одну людину. Але ціленаправлено людей я не замовляв, якщо ти про це. Ну і тим паче не вбивав сам.

— Ясно, — вона зітхає. 

— Розчарувалась? — не знаю, чому запитую це. 

— Ні, просто думала… Хоча це не має значення. Я думала, що..

— Що що? — дивлюсь їй прямо в очі.

— Думала, що коли зароблю багато грошей, найму когось, щоб убили мого дядька. Тоді переїду в інше місто, зміню ім’я, зовнішність, усе… Ну, щоб мене не знайшли. 

— Зрозуміло, — я не знаю, що їй сказати. 

Мене шокує, що її життя таке яке воно є. Причому я ж вже не раз був у борделях, але… Чому вона так зачепила мене? Все через те, що я взяв не розкуту баришню, згодну на все?... Я не розумію, в чому її особливість. Певно, справа в тому, що я сприймаю її як дитину?...

Також буду рада бачити вас на моїй сторінці в Фейсбук!