Знову бажана. Книгу завершено ❤

Усім привіт!
От і закінчилася історія Божени і Марка.
Усі хто ще не читав, або у процесі - ласкаво прошу до історії, яка писалася хоч і легко, проте мала свою історію. Про це напишу згодом у блозі.

Анотація
Все життя Божена відчувала свою непотрібність. Працюючи у заможного сімейства за Києвом вона зустрічає американського воєнного кореспондента, який признається їй в коханні. Та чи зможуть вони бути разом, коли всі навколо проти їх спільного щастя?



Уривок із нового розділу

За столом сидів доглянутий, такий весь задоволений собою – Єгор.

— Я не знаю, чи погодишся ти піти зі мною, тому спершу вирішив поговорити, — перше, що почула.

— Єгоре, облиш. Ти ж знаєш, що я кохаю Марка.

— Кохай собі кого хочеш, — він показав очима на стільчик навпроти, — Той браслет тобі мати підкинула. Це треба геть дурнем бути, аби цього не зрозуміти.

— То ти значить не дурень, — сіла схрестивши руки на грудях, — Чому тоді не надав свідчень?

— Проти власної матері? Я ж сказав, що я не дурень.

Цей високий молодий хлопець ніколи не подобався Божені, як пара. Але в цю мить вона відчула, що ось вона надія – варто лише простягнути руку.

— Як ти мене збираєшся витягувати, якщо не будеш свідчити проти матері?

— Я вже заплатив штраф.

— Ти що? — здивувалася.

— Знаєш, коли ти жила з нами, ми ніби на якусь мить стали сім’єю. А тепер… Все пішло настільки шкереберть, що мені прийшлося з’їхати. Звісно, жити батьківським коштом мені подобалося, проте, — він закрив очі й захитав головою, — Більше не можу.

— Невже з’їхав? — вона посміхнулася і від того в самої тепло пробіглося по тілу.

Вона хотіла, аби це все було правдою, тому під столом непомітно ущипнула себе.

— Знімаю квартиру-студію у центрі, неподалік від роботи.

— Ти працюєш? — не припиняла дивуватися.

Вже через декілька хвилин на вулиці її зустріло тепле сонце. Вона вже зневірилися, а тут він – хлопець від якого не очікувала порятунку. Їй видали особисті речі й перше, що зробила – включила телефон, аби зателефонувати Марку. Подумавши, вирішила зробити це пізніше.

— Дякую, — відповіла.

— Можеш пожити поки в мене, все одно я цілими днями в офісі.

Читати продовження