За столом сидів доглянутий, такий весь задоволений собою – Єгор.
— Я не знаю, чи погодишся ти піти зі мною, тому спершу вирішив поговорити, — перше, що почула.
— Єгоре, облиш. Ти ж знаєш, що я кохаю Марка.
— Кохай собі кого хочеш, — він показав очима на стільчик навпроти, — Той браслет тобі мати підкинула. Це треба геть дурнем бути, аби цього не зрозуміти.
— То ти значить не дурень, — сіла схрестивши руки на грудях, — Чому тоді не надав свідчень?
— Проти власної матері? Я ж сказав, що я не дурень.
Цей високий молодий хлопець ніколи не подобався Божені, як пара. Але в цю мить вона відчула, що ось вона надія – варто лише простягнути руку.
— Як ти мене збираєшся витягувати, якщо не будеш свідчити проти матері?
— Я вже заплатив штраф.
— Ти що? — здивувалася.
— Знаєш, коли ти жила з нами, ми ніби на якусь мить стали сім’єю. А тепер… Все пішло настільки шкереберть, що мені прийшлося з’їхати. Звісно, жити батьківським коштом мені подобалося, проте, — він закрив очі й захитав головою, — Більше не можу.
— Невже з’їхав? — вона посміхнулася і від того в самої тепло пробіглося по тілу.
Вона хотіла, аби це все було правдою, тому під столом непомітно ущипнула себе.
— Знімаю квартиру-студію у центрі, неподалік від роботи.
— Ти працюєш? — не припиняла дивуватися.
Вже через декілька хвилин на вулиці її зустріло тепле сонце. Вона вже зневірилися, а тут він – хлопець від якого не очікувала порятунку. Їй видали особисті речі й перше, що зробила – включила телефон, аби зателефонувати Марку. Подумавши, вирішила зробити це пізніше.
— Дякую, — відповіла.
— Можеш пожити поки в мене, все одно я цілими днями в офісі.
— Ні, я хочу додому.
Єгор перечити не став. За такий короткий проміжок часу він настільки змінився, що Божена не зводила з нього очей. Його погляд, інтонація. Він вже не мажорчик, а дорослий чоловік.
— Може спершу відвезти тебе до Марка? — питає вже в автівці.
— Ні. Я розчарована в тому, що заплатив штраф ти, а не він…
— Він хотів правосуддя, — хлопець знизав плечима перед тим, як завести авто, — Його можна зрозуміти.
— Він не вірив мені.
— Женю, ти як дитина.
— Чому?
Вона відкрила дзеркальце, яке було перед нею на передньому сидінні й поправила своє брудне світле волосся. Не могла дочекатися, аби приїхати додому і змити з себе бруд слідчого ізолятора.
— Марк намагався добитися признання моєї матері.
— Признання?
— Вона порочила тобі репутацію. Всі медіа писали про те, що ти крадійка. Він намагався вивести її на чисту воду. Приходив. Вони про щось довго розмовляли. Я не вмішувався. Проте… Вчора приїхала Мелані Лорська. Вона заходила до матері, після чого та ходила цілий день у сльозах. Ще й щось з моїм батьком виясняли. Я так зрозумів у мами й Марка не зовсім прості стосунки.
- Не прості?
- Не знаю, що там. Коли буде цікаво — сама запитаєш.
- Чому тут ти, а не він?
- Не знаю.
Сіра багатоповерхівка зустріла по своєму: чорний кіт ригав біля під’їзду, а п’яний татів друг по-стакану почав галасувати на весь двір: «Бозя, Бозя Васькова… Де ж ти пропадала? Заміж ще не вийшла?»
Єгор зніяковів, тому вона швидко відправила його.
— Дякую за все, — сказала наостанок.
У неї був невеличкий пакет в руках. Сама була одягнена просто: футболка, джинси.
Більшість речей з ними й ключі від батьківської квартири залишилися у будинку Лорських, куди вона думала поїхати, але пізніше.
Зараз потрібно було привести себе в порядок.
Зателефонувавши декілька разів – їй швидко відкрила мати, за якою стояв батько.
— Доню, — обійняла мама. — Де ти пропадала? Чому не відповідала на дзвінки?
— У мене забрали телефон…
— Хто, оті багатії у яких ти працювала?
— Ну… так, це через них.
— От неподобство, ти ж мала сказати, що треба батькам телефонувати.
Божена поставила пакет в коридорчику, а сама одразу побігла у ванну кімнату. На щастя була гаряча вода, тому вона одразу залізла у ванну аби змити з себе бруд.
Божена помітила, що батьки мали непоганий вигляд. Навіть здалося, що не п’яні.
Коли помилася, поглянула в дзеркало: мокре волосся впало на плечі, рушник, який прикривав груди та стегна огорнув тіло так, неначе вечірня сукня. Вона дивилася на себе і розуміла – подобається собі.
Раніше в цьому дзеркалі вона бачила лузерку з якою ніхто не хотів дружити: ні в школі, ні на подвір’ї. А тепер… Сам Єгор Ваторі хотів бути з нею. Сам Марк Лорський запропонував їй бути його дівчиною.
«Не все так погано» — посміхнулася у своє відображення.
А далі дивуванню не було меж.
Коли вийшла з ванної – перше, що помітила – прибрано. Раніше, коли вона ще працювала у будинку Ваторі й приїздила навідати батьків – роботи було тьма: підмести, помити, наготувати їсти. А зараз… Всюди чисто. На кухні мама вже всім розсипала борщ і запросила за стіл.
Божена мовчки сіла боячись мовити слово. Здавалося, що якщо вона бодай подасть звук – все розвалиться.
— Мамо, ти твереза?
— Не лише мама, — мовив батько з ложкою в руках.
— Тато?
Батько з матір’ю посміхнулися одне одному і від того Божена розтанула. Їй хотілося кричати від щастя, бо про такі моменти вона мріяла все своє дитинство.
— Що там, доню, — запитав батько, — Заміж ще не збираєшся?
— Ні, — одразу відповіла.
— А є хтось? — приєдналася мати.
— Можливо.
Вона подумала про Марка і сама не могла зрозуміти, що зараз між ними. Чому він не телефонує? Чому не намагається зв’язатися з нею? Адже вона включила телефон і він отримав повідомлення про те, що вона тепер у мережі.
— А Олег твій – одружився, — сказала мати, яка теж сьорбала борщем поруч. Вона виглядала не такою змученою, як раніше. Навіть Божена помітила, що та була в новому одязі.
— На кому? — запитала. В цей момент навіть відчула радість, що не вона на місці тієї дівчини.
— Як то її звати? — мама замислилась, — Чи то Ольга, чи то Олена.
— Ой, Божено, — мовив батько, — Так добре, що ти тоді за нього не пішла. Б’є ту дівчину, як Сидорову-козу. Навіть не дивиться на те, що вона вагітна.
— Який жах, — Божена прикрила рот рукою.
— Ще й п’є по-чорному, — додала мати.
#2587 в Любовні романи
#1238 в Сучасний любовний роман
#430 в Сучасна проза
Відредаговано: 06.07.2023