"Сяйво обручки" зі знижкою! І цитата з новинки)))

Привіт, любі читачі!

Запрошую до придбання роману зі знижкою

Сяйво обручки

— Я не дозволю йому продати компанію, бабусю! Присягаюся, що не віддам свою частку... Але стати директором я не зможу. Яна Миколаївна віддасть своїх п'ятнадцять відсотків батьку, в нього буде тридцять, а в мене...
— А в тебе – п'ятдесят один. Якщо слухатимеш мене, я зроблю так, що контрольний пакет буде у твоїх руках, — змовницьки прошепотіла пані, пропилюючи внука суворим поглядом. Артем кволо всміхнувся.
— Як? Дев'ятнадцять відсотків у трьох акціонерів, до них не дістатися. Навіть якщо ви віддасте мені свої, цього буде замало...
— Не забувай про Настю. Твої, її і мої – рівно п'ятдесят один.
— Вона ніколи в житті не стане мені допомагати. Ви ж знаєте, з першого дня шлюбу наших батьків у нас не склалося. За тринадцять років ми так і не знайшли спільної мови. Що я їй запропоную натомість? Боюся, вона пошле мене раніше, ніж встигну щось сказати... — гаряче висловився хлопець. Зведена сестра була чарівною дівчиною, але їхні стосунки справді змушували бажати кращого. Часом вони були настільки поганими, що молоді люди навіть не віталися, хоч і жили під одним дахом.
Бабуся хитро всміхнулася, обійнявши внука задумливо-пильним поглядом, що він якось мимовільно напружився. Один шайтан знав, які думки народжувалися в голові цієї жінки.
— Ти хороший юнак, Артеме. Серйозний, амбіційний, не курець, не п'ющий, не бабій і перспективний... Я подарую тобі найцінніше, що в мене є. Але попереджаю: перетворю твоє життя в пекло, якщо скривдиш її...
— Інессо Григорівно, ви мене лякаєте... — промовив він похмуро і водночас зацікавлено. Завжди захоплювався гострим розумом Павлової. Особливо тоді, коли цей розум працював на його благо.
— Ти запропонуєш Насті стати твоєю дружиною, — прошепотіла вона, шокувавши чоловіка так, наче щойно сказала найбільшу дурницю в цьому світі.
Одружитися з тією світловолосою принцесою? Часом вона бувала настільки нестерпною, що він із більшою радістю стрибнув би з мосту, аніж побрався з кінодівою. Щоб Яна Миколаївна стала йому ще й тещею? Ну, дякую! Йому вистачає її в ролі мачухи!
— Чого так дивишся, ніби я з глузду з'їхала? — вирішила образитися бабця.
— Не подумайте, Настя прекрасна. Дуже вродлива, розумна, гостра на язик, з характером... жахливим, — дедалі тихіше говорив він, розуміючи, що компліменти внучці пішли не в той бік. — Але чому ви раптом вирішили, що вона взагалі погодиться? Вона мене ненавидить!
— Настя вагітна... — впевнено мовила жінка. Хотілося вирішити, що це жарт, але Інесса не була схожою на жартівницю. Усвідомлення реальності було схожим на лавину, що скотилася з гір і смертоносною хмарою летіла на беззахисних людей... точніше, на беззахисну дівчину. Одну конкретну.
Ні, Насті йому не шкода. Він одразу бачив, що Льоша зацікавлений лише її грошима і попереджав «сестру» про це, але вона вперто не слухала, вірила в байки про кохання і навіть погодилася вийти заміж за нього та почати жити разом. Пожили... один місяць.
Та ось кого дійсно шкода – це малюка. Він же не винен ні в чому. На світ не просився, долі такої собі не обирав. І, судячи з усього, він таки народиться, інакше бабця не розповідала б йому про вагітність. Добре, що дівчина не наважилася на аборт. Артем дуже негативно ставився до подібних тем і вважав, що, коли є змога виховати, слід народжувати. Терпіти не міг отих «фіф», що користувалися сурогатним материнством і винаймали годувальниць, аби фігуру не псувати. Хоч у чомусь Настя йому догодила.
— Ти одружишся з нею і назвеш її дитину своєю. Ніхто навіть не здогадається, що вона не від тебе... Ні твій батько, ні Яна, ні громадськість... Ви складете свої акції, а я подарую вам свої на честь весілля. Ти станеш генеральним і керуватимеш бізнесом від імені вашої сім'ї.
— Не знаю, бабусю... Це дуже несподівано. Треба подумати, — зітхнув він. Правда в тому, що Артем розумів всю раціональність такого рішення. Йому потрібен цей шанс.

А ще я знову запрошую вас до новинки:

Чортополох для мільйонера

— Куйбіда, де ти лише взявся на мою голову?! — просичала я, схопивши його смокінг і луснувши ним хлопця по спині.
— Ауч, ти скажена, чи що? — вигукнув він, відстрибнувши від ліжка. А тоді, швидко вдягаючись, промовив ніби до себе. — Хоча що я питаю, якщо й так знаю? Звісно, скажена. Завжди такою була. Чортополох!
— Ти мені ще поговори! — пригрозила я. — Де моя білизна?
— Там, куди ти її кинула, поспішаючи в мої обійми, — піднісши з землі мої трусики, Слава покрутив їх на пальці. Він стояв вже у штанях, але з оголеним пресом. Прес, до слова, був розкішним, але зараз я не мала ні найменшого бажання залипати на нього. — Може залишити собі, як трофей? Непідкорена вежа скорилася.
— Трофей беруть на пам'ять, але мертвим пам'ять не потрібна. А ти неодмінно таким будеш, якщо не завалиш пельку. Якщо хтось про це дізнається...
— Про що? Про те, як ти шепотіла моє ім'я в екстазі? — самовдоволено всміхнувся він. От же виродок! Тепер допікатиме мені цим вічно!
Як я повелася на нього? Як дозволила такому статися? Та втім, дивного тут було небагато. Цього бовдура колись, багато років тому на випускному, я втихомирила від проявів непотрібного геройства. Тоді між нами була мить... Спалахнула пристрасть, якої ніколи й ні до кого я не відчувала раніше. Тоді я злякано втекла, але спогади про ту ніч досі тривожать мене. А він... ця п'янь на ранок навіть не згадала про те, що було й що мало не сталося. Я маю аж надто багато причин ненавидіти його. Через нього моє навчання в шкоді було нестерпним. Він отруював моє життя своїм існуванням не лише одинадцять, а всі двадцять п'ять років мого життя. Син батьківських друзів. Він був на всіх сімейних святах і заходах. Ніколи я не мала спокою. Якщо й стала нахабним стервом, то лише, щоб дати йому по заслугах.
І те, що моє тіло зрадило мене й я переспала з ним, було однозначно моєю поразкою. На щастя, поки не в війні. Однак, точно в битві. Це було великою тупістю з моєї сторони.
Певно, він побачив, що я аж закипала всередині. Запустив у мене трусиками і хмикнув:
— Та розслабся. Ще вибухнеш зараз. Солдат дитину не образить. Лицар не поширює чутки про даму, яка втратила з ним честь, — пафосно заявив він.
— Яка на біса честь? Який солдат? Який лицар? — скривилася я, зловивши білизну однією рукою.
— Ти завжди була тупенькою, — хмикнув він. — Якщо мами мовчатимуть, я теж не поширюватиму чутки. А ти за це будеш мені винна.
— Куйбіда, якщо ти комусь щось скажеш, я тебе в порошок зітру! Не допоможе навіть те, що в тебе власна клініка! Травматологи не зберуть пазли з тебе! І роби, що хочеш, аби твоя мама відмовилася від ідеї з заручинами! Бо якщо це не жарт і вони серйозно, то я зроблю все, аби скоріше стати молодою вдовою.
— Як мені страшно, аж коліна затремтіли, — всміхнувся Слава, не повіривши погрозам. А я між іншим не жартувала. — І не надійся. Я нізащо не одружуся з тобою. Відьми не в моєму смаку. Краще пильнуй, щоб тебе не примусили. "Матусенько, це не те, що ти подумала", — перекривив мене.
— Я погоджуся вийти за тебе лише в тому випадку, якщо влітку сніг випаде, а мій Гном прочитає мені гумореску! —  згадавши свого улюбленого кота сіамської породи, випалила я.

Приємного читання))))