Візуал на героїв. Бася

Вітаю, мої любі!

На численні прохання ділюся інформацією про чотирилапих персонажів моєї нової книги "Тато для Мишеняти". Їх у нас тут двоє. Кішка Бася, яка належить головній героїні. І собака Маргаритка, що полюбляє бігати на ранкові пробіжки зі своїм господарем Богданом.

Нагадую, що минулого разу ми милувалися візуалом на главу цієї нечисленної зграї - Богдана. Вродливого чоловіка, який прихистив у своєму будинку самотню матір із донькою Машею. Багато говорити не буду, просто підкажу, що подивитися цей блог з фотографіями та уривками з моїх чернеток можна ось за ЦИМ посиланням. А ми переходимо до нових героїв роману. 

БАСЯ

Почнемо, мабуть, із кішки. Вона в нас породи Звичайна дворова. Не сфінкс, не висловуха, не персидська і не блакитна британка. Звичайнісінька безпородна кішечка тримастного забарвлення. У родині Подзігунів (це прізвище колишнього чоловіка Лілії) Бася з'явилася крихітним кошеням. Це була осінь, листя опало, йшли дощі, на асфальті стояли калюжі, вранці заморозки. І беззахисне кошеня, що впало в яму біля дитячого садка. Одразу за ґратчастим парканом, який огороджував дитячий майданчик. На ньому гралася Маша.

Це був час після сну. Діти поїли й вийшли на прогулянку. І ось вони скупчилися біля огорожі й слухали, як жалібно нявкає кошеня. Внизу, десь у ямі після ремонту водопровідної труби. Яму не особливо намагалися засипати землею: просто натикали в неї ламаних гілок - і вуаля - ніхто не впаде. Але крихітка-кішка впала.

Ніхто не знає, як вона опинилася на вулиці в середині листопада. Чи то навмисне хтось викинув. Чи то мати пішла на пошуки їжі і зникла, а кошеня вирішило саме шукати тепло і корм. Так чи інакше, триколірна малеча не помітила ями, не звернула уваги на гілки, що стирчали, і впала. Скотилася стрімголов на саме дно і опинилася в калюжі. Лапки загрузли в багнюці, а допомогти було нікому... Крім Мишеняти. 

Маша просунула голову між прутами паркану і побачила налякане кошеня. Дістати руками не могла, гілочка від горобини теж була короткою. Тож Маша зняла з себе шарф і опустила його в яму. Щоб дати малюкові вчепитися в нього кігтиками. Бася скористалася шансом і обійняла рятівний шарф усіма чотирма лапками. Не припиняючи нявкати, вона опинилася в дитячих рученятах і незабаром зігрілася. Мишеня не зізналося виховательці, що дістало з ями тварину. А на ябидництво інших дітей педагог не звернув уваги. Діти постійно скаржаться одне на одного. Головне, щоб ніхто за межі дитячого садка не виходив. 

І коли Ліля прийшла по доньку, то побачила кошеня. Воно зігрілося і муркотіло за пазухою в Маші. Дівчинка боялася, що нову подружку викинуть на холод і знову змусять плакати. Але Ліля не така, як Кирило. Вона була добрішою. І зрештою зглянулася над дитиною - дозволила залишити кошеня. 
А назвали нового члена сім'ї Басею. Просто тому, що так вигадала сама господиня - Маша. 

Відтоді минуло два роки. Бася виросла в здорову красиву кішку. Господарі її вичісували і купали. На холку їй капали краплі від бліх, щоб вилазки у двір не обернулися проблемою. А ще довелося стерилізувати нашу Басю, бо це було обов'язковою умовою, за якої Кирило погодився залишити тварину в домі - "Як тільки виросте - стерилізація. Ніяких кошенят!"
Тож Бася бездітна, але живе чудовим життям. Вірніше, жила чудовим життям, поки не дійшло до розлучення. Поки Ліля не зібрала речі і не поїхала з міської квартири на пошуки нового дому. Зачинивши Басю в тісну клітку-переноску. Це була важка і довга поїздка. Кішка хотіла їсти, а корм вони не взяли. Банально забули і вирішили купити вже на місці. 

Ось, як це відбувалося:

— Мишенятко, ми маємо ще вибрати корм, — підганяла я доньку. Носячи з собою переноску, в якій нявкала кішка. — Бася голодна і зла. Уже подряпала мені палець. Скоро розгризе свою клітку і вистрибне назовні. Кидатиметься на перехожих.

Ліля якраз вибирала корм, коли побачила Богдана. Точніше, це Маша його помітила. 

— Мамо, дивись, який дядя гарний, — смикнула мене раптом Маша, щоб я озирнулася й оцінила якогось хлопця в діловому костюмі.

Це було дуже мило. Богдан почув ці слова і підійшов, щоб завести ні до чого не спонукаючу бесіду між незнайомими людьми. 

— Ось цей візьміть, — запропонував він пачку корму. На ній був плямистий собака — великий і щасливий. — Хороший варіант. Надійний виробник. Сам не раз купував. 
— Дякую за пораду, але в нас кішка. 
З-за клітки з твариною почувся писк Мишеняти:
— Її звуть Бася. 
— О... — вигукнув наш чудовий співрозмовник і поспішив вибачитися. — Пробачте, я, грішним ділом, вирішив, що якщо в мене є собака, то й у всіх людей на світі — теж... На жаль, у котячих кормах не обізнаний.

У ту хвилину відбувалося дещо вкрай важливе - між героями виникала хімія. Вони розмовляли, дивилися одне на одного. Взаємодіяли і дарували одне одному посмішки. Але от Басі, замкненій у клітці, всі ці почуття були, прямо скажемо, до хвоста. Вона хотіла їсти, хотіла в туалет і просто люто мріяла вибратися з цієї пластикової душогубки. 

І ось вони приїхали в новий будинок. Богдан запропонував пожити в нього. З тією умовою, що виділить для дівчат гостьову спальню і дозволить користуватися санвузлом, кухнею. Та й узагалі всім, що є в нього самого. Зрозуміло, ця угода враховувала кішку. Басі теж дозволили зайти в будинок.
Ось, як це було:

Собака залишилася зовні, її ми пускати поки не стали. Потрібно і самим прийти до тями, і кішку нарешті випустити.
— Мамо, давай випустимо Басю. Нехай вона огляне будинок.
Мишеня відчинило дверцята — і кішка вибралася з клітки. Вона насторожено озирнулася, принюхалася. Напевно відчула собачий запах. Звісно, це їй не вдома, де вона була одноосібною королевою. Але доведеться звикати. У найближчі кілька днів жодних поліпшень не передбачається.
Розуміючи пікантність ситуації, Богдан покопирсався в коморі й знайшов там пакет із гігієнічним наповнювачем.
— Купував колись для Марго. Ще коли вона була цуценям. Але вона швидко виросла і стала бігати на вулицю. Тож ось залишилося. Насиплю, мабуть, у лоток. І поставлю десь тут. І давайте корм насипемо в миску. Принесу води...
Щойно Бася побачила лоток, як одразу ж почала копати в ньому ямку. Ми всі відвернулися й удали, що нічого не бачимо. Минуло кілька секунд, передпокій наповнився шурхотом наповнювача. Кішка задоволено муркнула, поїла корму, випила води. І стала оглядати новий будинок. Пішли за нею і ми з Мишеням.

Не секрет, що собачники більш стресостійкі, ніж власники кішок. Пов'язано це з навантаженням, яке бере на себе господар собаки. Адже, на відміну від кішки, собака і пахне не завжди приємно, і їсть побільше, гризе, що захоче, та й вигулювати собачку доведеться щодня по кілька разів. Людина потрібна підготовлена фізично і морально. Слава богу, наш Богдан не з боязкого десятка, тому пустити в дім кішку він погодився. І виявився куди більш гуманним, ніж попередній глава сімейства. 

Ось уривок із чернетки (діалог Богдана і Мишеняти):

— Тут командуємо тільки ми з тобою. І мама. А ще Марго.
— І Бася.
— Бася теж командує. Звісно. Вона тут узагалі найголовніша... Принаймні, так вона сама вважає. Тому що кішка. А коти — вони трохи дивні тварини. Але нічого, я її теж люблю. По-своєму. Навіть якщо вона приносить мені дохлих пташок і кладе їх уночі на подушку.
— Це тому, що вона тебе любить. Бася робить тобі подарунки, — говорило Мишеня зі щирою вірою в мотиви кішки. — Тата вона ніколи не любила. Він її лаяв і викидав у під'їзд. А ти добрий. І пустив її в дім. Тут їй добре й тепленько. І корм хороший.
— Якщо він їй подобається, то навіщо тоді ловить горобців?
— Вони смачніші. Бо свіжі... Бася приносить їх тобі, щоб ти їв. Тому що ти господар. Ти ватажок нашої зграї.

На цій емоційній ноті ми, мабуть, і закінчимо матеріал, присвячений кішці Басі. З одного боку, вона ніби й не впливає на сюжет. Йдеться про стосунки дорослих людей. Про налагодження контакту між дитиною і потенційним вітчимом. А з іншого - ми ж прекрасно розуміємо, що якби не було в Лілі кішки, вона б не стала шукати для неї корм у тому супермаркеті. Не підійшла б до стелажа з кормами для домашніх тварин. Мишеня не побачило б того самого "гарного дядю". І Богдан не підійшов би, щоб дати пораду щодо корму. Не було б красивої історії, як незнайомець оплатив покупки на касі й "накинув" зверху пакет дорогого котячого корму. За фактом, не було б нічого з того, що ми вже знаємо і ще прочитаємо в цій книзі. 

Тож усе це стало можливим виключно завдяки Басі. Вона виконала свою роботу і тепер може спокійно спати, як королева) Лежачи на підвіконні красивого будинку. 
Що ж, сьогодні тільки про Басю, але наступного разу я розповім про собаку - про нашу прекрасну пітбулиху на прізвисько Марго. Слідкуйте за повідомленнями, читайте нові проди, пишіть коментарі - буду дуже рада)

Читати книгу "Тато для Мишеняти"