Знову про дивні речі, які несподівано надихають))

Насправді це помста, від автора, реальній людині. Ті, в кого дитина вже декілька неділь не спала до 4 години ночі, а в особисті писала дивачка, яка вважає себе феміністкою, мене зрозуміють))

Насправді, я дуже не люблю дві крайнощі від жінок, які люблять вчити інших жінок правильно жити. Перша, це ті, котрі за лютий партріархат, бо  в чоловіків інтелект п’ятирічної дитини, тому їх потрібно хитренько і гарненько дурити і все прощати.

Друга крайність — ті, котрі вважають себе феміністками і починають плюватися отрутою, коли відправляєш їх почитати за той фемінізм. Якщо ви їм скажете, що феміністки боролися за права жінок, а не за те, щоб прав не було в чоловіків, та й взагалі більшість заміж повиходила, вони вас проклянуть. І ось майже такий клінічний випадок мені зустрівся, коли я погодилася допомагати вести конкурс фентезійних оповідань — пізно вночі попереджала і банила тих, хто переходив на особистість авторів, все рівно не спала.

На тому конкурсі була флудилка в якій мені дали чудову пораду — неголосно включати коло сплячої дитини рок-балади, щоб не прокидався, Квін, Бон Джові, на мій подив, допомогло, чому, не знаю. І ось тут в флудилку залетіла та дама на мітлі і навіть без попередження почала розповідати, що ми понароджували дітей, щоб не працювати, що ми принижуємо горде звання жінки і взагалі. Даму навіть не забанили, до того вона здавалася адекватною. Перечекавши день і подумавши, ця дивачка навіщось розповіла, що секретарка, то не робота, то суцільне приниження, бо потрібно догоджати чоловікові. Потім (на той момент її не банили, бо було цікаво, що вона іще скаже) вона з фактами і розрахунками довела, що краще бути шпалоукладчицею (так, кран, то для слабаків), ніж домогосподаркою, бо роботи менше, і що всі домогосподарки тупі нероби. Коли їй указали на протиріччя, вона дуже образилася, понаписувала гидоти під кожним оповіданням і гордо від нас пішла, нажаль, тільки офіційно. В особисті вона писала всім підряд, довнго і наполегливо, хотіла всіх пересварити. Коли її банили і вносили в ЧС, заводила нові профілі. І тільки аватарка з клепальщицею Розі в червоній в горошок косинці була незмінною.

Чесно, цю дивачку хотілося прибити. Але нажаль, і жила вона далеко, і вбивати, то недобре, так що довелося писати оповідання і згодовувати її крокодилам, після того, як вона зіпсувала життя ельфам))

А потім, як це часто буває з моїми оповіданнями, самій стало цікаво, що там було далі, навіщо богиня її взагалі притягнула і чи насправді світ в біді. І чорновик почав поповнюватися шматочками, а план правитися в стодесятий раз, аж поки не вирішила нарешті писати.

Прочитати, що з того всього виходить, можна тут  Свято Червоної Косинки