Любі друзі продовження роману "Кохання кольору ненависті" вже на сайті. Й до речі не пропустіть сьогодні ввечері розділ від Коула. 

Ми продовжуємо стояти  на терасі, його піджак на плечах пахне ним — деревом, шкірою і чимось небезпечно чоловічим. Зірки над нами здаються ближчими, ніж зазвичай. Коул повертається до мене, його пальці все ще під моїм підборіддям. Погляд темний, голодний. Серце стукає так сильно, що я чую його у вухах.

— Блейр... — шепоче він хрипко, і це звучить як благання й наказ одночасно. Я не встигаю відповісти. Він нахиляється повільно, даючи мені секунду втекти, але я не тікаю. Його губи торкаються моїх — спочатку м’яко, майже обережно, ніби пробує на смак. А потім глибше. Гаряче. Його рука ковзає по моїй талії, притискає сильніше до себе. Я відчуваю кожен м’яз його грудей, тепло тіла крізь тканину. Мої пальці заплутуються в його сорочці. Поцілунок стає жадібним, мокрим, трохи пекучим. У животі все стискається солодко, ноги слабнуть. Я видихаю йому в рот, і він ковтає цей звук, ніби це найсмачніше, що він коли-небудь пробував. Він просто майстер поцілунків.