Знаєте, що дивно? Активу від мене мало, зате відьом  і досі чудова читають. Одного дня я доживу до 600 зірок на "Відьминій службі підтримки") Сподіваюсь, на це) А поки що, запрошую нових читачів до неї)

Чому вам варто її почитати? 

1) Ви зрозумієте, що є психи і дивніші за вас)\

2)Ви почнете балакати з неживими предметами і закохаєтесь у диван)

3) Вона безкоштовна і закінчена, тому вас ніщо не буде відволікати) Проковтнете за один вечір)

4) Є ще незалежна друга частина, так що не доведеться прощатись з героями) "Відьмина служба кол-центру" теж повна і безкоштовна)

5) А пяту причину хай пишуть читачі, які прочитали її вже) Буде цікаво побачити, що їх зачепило)

— Може, я планувала провести Хелловін з любов'ю всього свого життя, чи багато ти знаєш про це?

— Знаю, що чоловіка в тебе нема! — здала мене ця зрадниця, насолоджуючись дотиками хазяїна. — Так що погоджуйся, коли ще тебе такий красень запросить випити?

— А я по дівчатах! — Алан поперхнувся повітрям, шоковано дивлячись на стійку. Та від такого повороту зам'ялася і здригнулася, намагаючись згадати, чи було щось таке.

— Картоплю можеш поїсти й завтра! — закричав чоловічий голос зі стійки, який належав ножу. — Я точно знаю, з ким ти зустрічаєш кожне свято! Так що не обдуриш! Ні, картопля звичайно божественна, але ми по тобі все скучили, так що приходь до нас, Ело.

— Кохання всього вашого життя — це якась картопля? — здивовано підняв брови кухар. Жест подіяв, як команда «Фас».

— Не «Якась», а смажена. І якщо вас це бентежить, то це ваші проблеми.

— Що ви, я майже змирився з думкою, що мені доведеться вас ділити з половиком, так що їжа мене не бентежить, — Алан зніяковіло пригладив свою шевелюру, а мені раптом стало так ніяково... Це ж треба довести людину до того, що розмовляючі меблі став нормально сприймати. Стійкий попався. — Хоча, якщо вона раптом оживе і розповідатиме, яка ви кровожерлива, не обессудьте, це мене трохи здивує.

Сторінка автора в Інстаграмі