Зміни❤️

Привіт, мої любі❤️

Мабуть, ви вже помітили, що деякі з моїх книг переодягнулись❤️ Якщо ні – не хвилюйтесь))
Деякі з моїх книг змінили свої обладинки, тому якщо ви зберігали їх у бібліотеки, не губіть їх❤️
1. Роман “Крига” сьогодні змінив обкладинку і тепер вона виглядає так.
Про всяк випадок залишаю уривок❤️

“В цілому я клуб дуже любила, мабуть, тому і працюю тут уже 2 роки. Щойно виповнилось 18 влаштувалась, а що – місце пристойне, охоронці напохваті, рук ніхто не розпускає. А те, що клуб не стандартний – лише плюс. Менше ймовірність знайомих зустріти.

Одягнувши свою форму, що складалась з рожевої шифонової сукні за коліно з великим бантом на талії позаду, тонких рукавичок у горошок, в тон сукні та білих туфель на низькому каблуку, я поправила довгі пишні рукави, пов’язала на обличчя мереживну маску та вийшла зустрічати гостей дорогих, які прибудуть уже за кілька хвилин. Подумки молячись усім відомим богам (а знаю я їх дуже багато), щоб ці чоловіки виявились спокійними та закомплексованими та потягували увесь вечір одну порцію віскі. Бажано на всіх. Сьогодні я не хотіла працювати на касу бару, сьогодні я хотіла спати!

Охоронець завів до залу компанію з чоловіків. Їх було 8, але роздивитись їх я не могла – по-перше, напівтемрява, а по-друге, не було бажання. Ну чоловіки та й чоловіки. Я ж у чоловічому клубі працюю, врешті! Натягнувши на обличчя максимально привітну посмішку, пішла на зустріч.

– Доброго дня, вітаємо вас у Gentleman club “Candy shop”. Мене звуть Цукерочка №17 і сьогодні я супроводжуватиму вас. Прошу проходити за мною.

Натовп з підлітків-переростків, що шушукались надто гучно за моєю спиною, пройшов коридором слідом за мною і щойно двері відчинились – усі чемно увійшли всередину. Я розклала перед кожним меню і посміхнувшись хотіла залишити чоловіків.

– Можу запропонувати вам випити, поки ви обиратимете.

– Ні, дякую. Нам потрібно кілька хвилин, – якийсь надто знайомий голос, що не віщував нічого доброго у цьому житті. Я закрила очі, подумки молячись, щоб мені просто здалось. Не може бути. Його тут не може бути! Обертаюсь до джерела звуку, все ще посміхаючись і, чорт забирай! Бачу Гліба Анатолійовича! Цього йолопа, що сьогодні вкотре влаштував скандал на парі. Що він тут робить? Викладачі не ходять у такі місця!

– Коли я вам знадоблюсь – натисніть, будь ласка, ось цю кнопку, – вказала на білу кнопку на пульті, що лежав на столі та швидко вийшла за двері.”

2. Також нещодавно свою обкладинку змінила книга “Я. Село. І романтІк” ❤️

“Як же я не хотіла їхати. Хто б знав. Але якщо не поїду, то татко відправить мене у місце куди гірше.. у спелеологічну експедицію, куди завтра вирушає мама. Так, моя мама – спелеолог. Той самий, що лазить у печерах, досліджує їх, бере всілякі зразки та потім довго та прискіпливо їх досліджує. Це не увесь спектр її роботи, але це саме те, що я добре запамʼятала з останнього походу. Мама у комбінезоні та в якомусь дивному протигазі, чи що це таке, вилізає з печери. Ой і наробила я тоді крику, що це не моя мама і взагалі викличте поліцію. Більше з собою мене мама не брала. І якщо обирати між Андрієм та спелеологами, я точно оберу можливість довести білобрисого до ранньої сивини, ніж посивіти самій.

До його села, де розташовувалась дача хрещеної, ми прибули за дві години. Дві пекельні години у консервній бляшанці. За цей час я встигла повисіти на поручні та подумати про своє життя, намагаючись не дивитись на Андрія, що спокійно слухав музику у навушниках та не звертав уваги на мої незручності. З ним ми росли разом. Мій тато – його хрещений, його мама – моя хрещена. І як наслідок – нас усе життя намагались подружити. Намагатись то вони намагались, а от вийшло в результаті лише зненавидіти одне одного. Ні, не одразу.. колись, років у 5 я навіть думала що закохана у нього. Робила усілякі натяки. А потім моє серце розбилось.. ну десь за місяць. Коли його постригли та він зняв брекети. Тоді я і зрозуміла, що не кохання те було. З того часу я ніколи нікого не кохала, бо знала, що навіть якщо сильно любиш людину – вона може тебе розчарувати.”

3. Книга “Втратити Віру” теж змінила свою обкладинку❤️

“Я поставила перед ним на стіл миску плову та салат, чоловік з апетитом накинувся на нього, а я вирішила підняти ту тему, що болить мене уже багато років.

- Юр, я дитину хочу. Давай спробуємо? Мені 32, в тебе хороша робота. Більше не треба кредит платити за квартиру, машину виплатили. Може вже час?

- Вірунчик, ну яка дитина? Мені 40 скоро! 

- Юра, я втомилась чекати! Спершу було рано! Потім не до того! Зараз що, вже пізно?!

- Так, не влаштовуй істерик! Ненавиджу це. Давай ми про це у вихідний поговоримо? Сядемо, зважимо всі за і проти. Це зараз ти дитину хочеш! А що буде коли треба буде вставати до цієї дитини ночами? Коли вона почне хворіти і тобі доведеться сидіти вдома з нею? А уроки робити? Це тобі не в школі відпрацювати з 8 до 5 і додому, в тебе графік ненормальний, ти думаєш, я зможу за тією дитиною в школу ходити, на збори? А не дай бог щось серйозне і в лікарню лягти треба? Тебе ж з роботи попруть!

- Ну інші-ж якось з цим справляються. І ми зможемо! Я в школу повернусь. Вчителі інформатики зараз користуються попитом.

- Ага. І будемо перебиватись з хліба на воду з вчительською зарплатнею?!

- Ну в тебе-ж хороша робота, я не думаю, що дитина прямо об'їсть нас.

- Віра, ти не забувай! Це в тебе батьки в селі і їм не треба про завтрашній день думати. Там своє все. А в мене мама тут сама. Їй пенсії не вистачає, я допомагати маю. Чи ти думаєш, що зараз завалишся з пузом на диван, а я пахатиму на дві сім'ї?

- В мене лише тато, - стримуючи сльози проговорила я, - Якщо ти забув. По мамі рік скоро вже. А твоя мама не потребує так багато, щоб віддавати їй половину зарплати!

- Закрий рот! От якби мала дитину, то розуміла-б. Вона мені життя дала, а я їй грошей жалітиму?!

- Я через тебе її і не маю!

- Ну то треба було виходити заміж за другого! - він кинув виделку на стіл і з ненавистю поглянув на мене, - Апетит зіпсувався.

- Юра

- Не лізь до мене! Я сьогодні в мами заночую!

Він накинув куртку та взувшись, вийшов з квартири, а я опустилась на пілогу і заплакала. Знаю я до якої мами ти підеш. І набіса мені ця квартира? Навіщо ми купували таку велику? Не для дітей?

Я пригадала, як ми вперше сюди прийшли - голі стіни і навіть вікон ще не поставили. Як ми планували, де буде дитяча, де буде наша спальня. Як ми будемо вечорами сидіти у вітальні з двома нашими дітками, хлопчиком і дівчинкою. Район обирали новий, щоб школа близько була і садочок. Як давно це було? 11 років тому? Наче ціле життя назад. Тоді ми лише одружились, тоді світ здавався інакшим, не таким жорстоким, а повним можливостей та щастя... а зараз? Зараз мені 32 і все, що у мене є – я сама.

Так і не дочекавшись чоловіка додому, я заснула близько 3 години ночі. Він не подзвонив, не написав повідомлення. Просто пішов. Я знала, що у свекрухи його немає, але навіть якщо я подзвоню - вона прикриє свого сина, а мене зробить винною. Винна, бо не подобаюсь їй, тож у мене всеодно вибору немає.”

4.  Роман “Соціальний експеримент” тепер має таку обкладинку❤️
“– Чуєш, неадекватна, не забувай що ти тут не сама живеш! – товчу у ті кляті двері ванної уже 40 хвилин, а їй хоч би що! Що вона там хоч вимиває? Я б зрозумів, якби попросила вранці ванну на годинку, але ж ні. Щойно я туди йшов з твердим наміром чистити зуби, промчалась, мов навіжена та зачинилась зсередини, не впускаючи.

– Не чую!

– Чого ти не чуєш? Оплесків твоєму завиванню пораненого тюленя? – нарешті двері відчиняються й оточена паром та запахом приторно-солодкої малини, виходить зла і червона чи то від люті, чи то від температури у ванній Тамара.

– Це ти мене жирною назвав щойно? – смішна вона, стала навшпиньки щоб здаватись більшою, а мене бісить що у неї в голові те саме що й у всіх баб!

– Боже, ну якого біса у вас бабів у голові лише одне? Схуднути, наростити цицьки, зробити просвіт між ляхами такий, щоб конем проїхати можна було і все? А ні, ще носа підпилити та губи накачати, щоб входили у двері перед тебе! Посувайся давай, у мене потреби є! – відсунувши дівку, входжу у ванну та намагаюсь зачинити двері, але вона їх тримає. Сильна, хоч і дрібна, а я не хочу смикати, щоб ненароком не прибити тими ж дверима, – Ну якщо так просиш – я не соромʼязливий, можу помитись і при тобі, – тягнусь, щоб зняти футболку і вона хмикнувши виходить, знову гримнувши дверима. Що за проблеми у цієї ненормальної з дверима?”

Також нагадую про нашу з Богданою книгу “Рятівник для міс Катастрофи”, усе найвеселіше лише починається❤️ Кирило познайомився з сестрою Марини. І Уля, як дбайлива сестричка уже встигла розсхвалити свою старшечку з найкращих боків… але, чи володіє Марина тими талантами, про які так натхненно щебетала сестра? Чи молодша просто хоче позбутися від неї та стати єдиною дитиною в сімʼї?)))

І у чарівної Лоре Леї сьогодні знижка на її завершену книгу “Чуже завжди краще”. Встигніть придбати цю захопливу історію за максимально низькою ціною❤️

З любовʼю, Дарина❤️