Розділ 1

Кирило

Двері гучно гримнули, змушуючи обернутися від цього різкого звуку удару деревʼяного полотна об пофарбовану стіну. Лишень 10 година ранку, відчинилися 3 хвилини тому, в кого там який зуб заболів, щоб так вриватися? Але замість заплаканої дитини зі знервованими батьками, чи стандартного пацієнта, що просто боїться людей моєї професії, у кабінет ввалилася зграя імператорських пінгвінів. Чому пінгвінів? Перше, що на думку спало, коли побачив двох худих та високих хлопців, що принесли якусь дівчинину. Буквально принесли. Один, ледь не згинаючись навпіл, тримав її на руках, а інший, схоже, підстраховував, притримуючи то руку, то ногу, то хапаючи нещасну за голову.

– В нас екстрена ситуація. Дівчина, вік, приблизно 20 років, група крові 1 негативна. Пульс – 120 ударів на хвилину, зіниці реагують на світло, – відхекуючись, швидко торохтів той, що підстраховував, та допомагав вкласти своєму другові її на крісло. Здавалось, що я тут зайвий, мов вони готові зробити їй складне видалення без наркозу і я потрібен лиш як свідок.

– Ви хто? – я б, мабуть, менше здивувався, якби у липні до мене прийшов вертеп, ніж від цієї картини. Його товариш, що уже вклав дівчину, відкинув з лоба пасмо кучерявого волосся та суворо гримнув.

– Не ваше діло. Надавайте допомогу, – до повноти картини, не вистачало лиш, щоб він тупнув ногою. Так і кортіло схопити його за краї білого халата, в якому той був вбраний та добряче струсонути, щоб мізки на місце встали і мені нарешті пояснили що тут коїться.

– Хлопці, ви хто? Вона хто? – ось тобі і перший робочий день. От тобі і “Вступай на стоматолога, синку, робота спокійна, зарплатня хороша”. Що буде далі? Як у старих бойовиках, принесуть Дуейна Джонсона та скажуть зашивати його?

– Постраждала втратила свідомість 16 хвилин та 42 секунди тому. Спроби привести до тями виявилися марними, – так само швидко та збиваючись, ледь не прокричав розумник, що уже й групу крові її встиг розповісти. Кинувши погляд на приймальню, зрозумів, що адміністраторка все ще не повернулась. Хоч й відходила лише на кілька хвилин, бахіли купити в аптеці. 

– Або ви кажете чому принесли її сюди, або я викликаю поліцію! – взявши до рук телефон, не зчувся, як головний у їхній парі, висмикнув його з рук і підійшовши упритул, з загрозливими нотками, відповів.

– Це завдання найвищого рівня таємності. Якщо я розповім хто ми, або хто вона – у тебе будуть неприємності. Тож просто роби свою роботу, Асклепій.

– Ну ти цей, не перегинай. Ми ж лише другий тиждень працюємо.. та й працюємо над тим, щоб компи не перегрівались, – шарпнувши його за руку, тихо пробелькотів “доповідач”. Я ж лише більше та більше заплутувався, поки дівчина, яка наче як знепритомніла, почухала носа, а помітивши, що я на неї дивлюсь – знову заплющила очі та повернула голову. Що на чорта тут відбувається?!

– Добре. Вийдіть. Мені потрібно провести огляд, – вказавши поглядом на двері, очікував, коли вони вийдуть. Якщо дівчина не зовсім непритомна, то може хоч вона пояснить, що тут коїться? А як ні – хоч час потягну, поки адміністраторка не прийде. Потрібно якось непомітно добути телефон, або натиснути тривожну кнопку, що знаходиться на стійці адміністратора. 

– Ми будемо за дверима. В разі чого, – не давши йому закінчити, зачинив двері та про всяк випадок, повторив клятву Гіппократа. Заспокоює.

Дівчина не реагувала на мою присутність, так само лежала з заплющеними очима та вдавала непритомну. Видавало її лише дихання, надто швидке для непритомної, та рухи очних яблук, що теж відрізнялися від спокійного стану. Нашатирю дати понюхати? Та ну, ще засмердиться увесь кабінет. 

Поплескавши по щоці, не помітив реакції. Гарно грає, навіть місцями правдоподібно. 

– Я знаю, що ти прикидаєшся, – важко зітхнувши, вона невдоволено підтисла губи та розплющила одне око. Потім зажмурилась і знову поглянула на кабінет, і щойно помітила, що ми тут самі, схопила мене за рукав та потягнула до себе, з такою силою, що я спершу навіть злякався.

– Не віддавайте мене їм, вони психи! Вони мене на органи хотіли здати, а я просто в скейт-парк йшла. Це якась Зона 51, вони там розтини НЛО роблять. Вони собачок вбивають. А я жити хочу. Я нікому нічого не скажу, просто не віддавайте мене їм! Клянусь, я нікому нічого не розповім. Просто врятуйте мене. І собачку. Вони хочуть її розтинати, – її голос тремтів та зривався на схлипи, ледве не після кожного слова. Ясно-блакитні очі налились слізьми, а маленька долонька все ще стискала рукав медичної форми, мов я мав її просто зараз віднести назад і віддати у руки тій мутній парочці. І хоч говорила вона цілковиту нісенітницю, та їй я довіряв більше ніж тим двом. Щось всередині дивно заворушилось, вимагаючи допомогти дівчині. Хотілось обійняти її та заспокоїти. Але це б виглядало дивно. Та й з якого це дива я взагалі маю обійматися з якоюсь дівкою?

– Тихо, заспокойся. Розкажи по-порядку.

– Тссс, – приклавши палець до губ, вона озирнулась на двері, що уже почали відчинятися, – Вони хочуть здати мене на органи!

– Ну що ти таке кажеш, Юля? Які органи? Не на органи, а на досліди. У нас і страхування медичне є, – той самий, дратівливо балакучий хлопець, наближався до дівчини, що уже не приховуючи ридала та, здається, повторювала Отче наш. І саме у ту мить, коли вона відпустила мою руку, я зрозумів, ЩО потрібно робити.

– Коли вона падала – пошкодила голову. Ось бачите, – розсунувши темне довге волосся, показав на цілком нормальну маківку, – Ось тут слід від удару. Мені терміново потрібно зробити їй.. зубну карту! Так. Зробити знімок, щоб перевірити, чи не пошкоджені лицьові нерви. Ви ж розумієте, такий удар може призвести навіть до паралічу частини обличчя, а потім почнеться некроз.., – що я молов? Що я роблю? Але чим більше я видавав розрізнених фактів, тим похмурішим ставав пінгвін. Він кивав і сумно дивився на дівчину, що закривши обличчя руками, сповзла на кріслі та продовжувала тремтіти.