Знижка на Кригу

Привіт, мої любі❤️❤️

Рада повідомити вам, що сьогодні діє знижка на мою завершену книгу "Крига"❤️❤️

Залишаю вам маленький уривок

"Щойно останній студент вийшов, я зачинив двері на ключ і вирішив з’ясувати скільки це ще продовжуватиметься.

– Марта, те, що було між нами не дає тобі права так поводитися на моїх лекціях! Якщо ти вважаєш, що кілька ночей з викладачем дає тобі якісь привілеї – ти дуже помиляєшся!

– То тепер ви так заговорили, Гліб Анатолійович? У мене навіть у думках не було користуватися тим, що колись нас з вами пов’язувало!

– НАС З ТОБОЮ НІЧОГО НЕ ПОВ’ЯЗУВАЛО! – крикнув гучніше, ніж варто було. Але я вперто хотів повернути ту Марту, що була до усього цього. Мені було потрібно з нею сперечатися до піни з рота, потрібно було бісити її, а їй потрібно бісити мене! А не погоджуватися з усім, мов покірна вівця. Але дівчина лише кивнула і пройшовши повз, відчинила двері, повернувши ключ та вийшла."

Також запрошую вас у нашу з Богданою співавторську книгу Рятівник для міс Катастрофи

Усе цікаве лише починається❤️

"– Ну то де ти, Мар? – сходу став запитувати він, навіть не давши сказати банальне "Алло!" – Довго ще? Шоу от-от розпочнеться.

– Стьопа, яке шоу? Мене тут мало не прикінчили, а ти знов про свій скейт-парк!

– Тобто мало не прикінчили? Що трапилось?

– Схоже, я забрела туди, де звичайним людям не місце! Якийсь режимний об'єкт чи що! Вони хотіли… – зиркнула на бабцю, яка, схоже, дуже гарно вдавала, що їй геть не цікава моя розмова з другом, але насправді навіть не дихала, щоб бодай не пропустити хоч одне слово. – Вони хотіли мене на органи, – прошепотіла в слухавку, але Стьопка мене не почув..."

І звісно ж у мою новинку Ти зробиш це...

Бо попереду у Лева ще чимало всього, що він повинен зробити)))

"Я розгубився. Закляк, щойно побачив червоні очі, повні сліз та почув з яким відчаєм лунає її голос. Не зміг вимовити ані слова, щойно зрозумів що щось не так. 

Мав би сказати щось, пояснити та змусити заткатися нарешті та вислухати, а натомість – стояв мов дурень та слухав докори. І мовчки погоджувався з кожним, бо Аліса мала рацію. Я винен. Втягнув у це і виставив за двері, щойно знову відчув це дурне відчуття.

Відчув як на неї дивляться підлеглі, помітив інтерес в очах охоронців, коли жінка стояла поряд. І відчув найгірше з можливого – ревнощі. 

Тому і виставив, щоб позбутися та не бачити. Тому і не став нічого казати, забувши про неї. Її життя, її вибори, її наслідки. Нехай розбирається сама. Нехай несе відповідальність за свої вчинки. Я ж не перекладаю на її плечі своє, от і вона не повинна розраховувати на мою допомогу.

Та не зміг навіть заснути, бо слова знову і знову кружляли в голові. Її розповідь про ту ніч, якої вона не памʼятає, про відео, що надсилають до університету, бажаючи зруйнувати її життя. Про шантаж та погрози. І розумів, що її провини в цьому немає. І допомогти їй можу лиш я. Бо провина в цьому лише моя. "

До зустрічі у книгах❤️

З любовʼю, Дарина❤️