Друзі, привіт ♥

Сьогодні завершується історія кохання Валерії та Тимофія.

За декілька хвилин опублікую останній розділ та епілог

книги Моє особисте пекло. 

Тут герої кохають, ненавидять, пробачають, брешуть, вагаються, згорають у сумнівах, роблять вибір. Тут відверто та пристрасно, небезпечно і огидно, іноді страшно та боляче.

Пишучи цю історію, я хотіла зачепити не тільки тему пристрасті та кохання. Моєю метою було показати внутрішню боротьбу головних героїв - їхнє особисте пекло, в якому вони обоє згорають. З одного боку є кохання та почуття, з іншого -  провина, каяття, брехня, розчарування та ненависть. І треба робити вибір,  коли серце кричить одне, а розум каже інше. Кожен має свої сумніви та почуття, свою боротьбу. Це історія про те, що всі ми люди, і можемо помилятися. І часто хочемо здаватися сильними, а в душі слабкі і потребуємо підтримки та любові. Робимо вибір, про який потім шкодуємо, але однозначно всі мають право на другий шанс. 

Щиро вдячна тим, хто читав та читатиме цю історію. Для мене це справді дуже важливо і я це ціную. Надіюсь, що книга Вам відгукнеться. Надовго не прощаюсь, бо ближчим часом хочу розпочати писати нову історію... Проте скажу чесно, іноді шкодую, що у добі тільки 24 години. Попереду у мене ще багато ідей, тому до нових зустрічей ♥

А поки ловіть невеликий спойлер та візуал до останнього розділу. 
P.S. Також ще буде візуал наприкінці епілогу. Тут не публікуватиму, щоб не було спойлерів.

— Отже, ти вже в курсі, що Тимофій учора був тут? Так? Тому ти прийшов? Може, це він тебе попросив? — питаю прямо, не церемонячись.

— Мала… — Вадим робить паузу, а мені стає лячно від його голосу.  — Тимофій учора вночі потрапив у аварію. Я довго вагався казати тобі чи ні, але все ж думаю, тобі варто це знати.

У мене всередині ніби щось обривається і паде вниз. Різко сідаю на ліжко. По шкірі пробігає легкий холодок.

— Що…? — голос не слухається, виходить лише хрип.

Вадим мовчки сідає на ліжко і обіймає мене.