Вітаю, мої любі!

Сьогодні хочу запросити вас до книги, яку сама читаю і з великим задоволенням раджу. Всі знають серію босів Анни Харламової, а як не знати, якщо це насолода для душі?! Так от на Букнет з’явилася ще одна новинка книга «Вікенд для боса»і теж про неймовірного, звабливого боса.

Вас так багато чого чекає в цій книзі, що словами не описати. Це історія про шалене кохання Рії та Янга боса та практикантки. Це історія про всепоглинаючу пристрасть та розтавання на роки. П’ять довгих років ці двоє не бачились, але доля знову дарує їм другий шанс взнати, що сталося тоді. Ви запитаєте, а хіба не зрозуміло? Отож-бо й воно! Ні. Бо кожен з них звинувачує іншого в розлуці. Невже обоє праві? Якщо так, то що сталося п’ять років тому? Запитання, як сніжний ком будуть надходити і як тільки ви знайдете відповідь на одне запитання, - з’явиться інше.
   Кохання яке починалось в офісі і перейшло у сьогодення. І до речі - він знову її бос. Готуйтеся до інтриги, флірту, спокуси і багато запитань.
   Повірте – ця історія варта кожної хвилини вашого часу і я від душі раджу її до прочитання.

Уривок
« — Що з тобою, Ріє? — Різ потягнулась до мене, але я знову позадкувала, вдарившись спиною об щось тверде та високе. Мене обхопили за плечі міцні, знайомі мені руки, які колись стискали мене в обіймах та дарували насолоду. В мені все ожило, хоча і не спало… Я завжди згадувала про його обыйми… Як мені було добре, але потім намагалась не думати, не згадувати, але всі зусилля були марними. На моєму обличчі велика і різноманітна гама почуттів, я знала це – бо Різ дивилася на мене з шоком. Я заплющила на мить очі, а коли розплющила - з моїх очей потекли сльози. Я важко та часто задихала, все тіло вкрило сиротами і я хотіла втекти, але змогла лише видихнути його імя.
— Янг…»
 

Уривок
«— Я тебе не кидав? Чому ти вбила це в голову? Як я міг покинути ту, яку кохав і кохаю?
   — Не знаю Янг… не знаю, але саме так ти вчинив. — Я торкнулась його рук, щоб забрати їх з свого обличчя, але він не дав цього зробити. Янг торкнувся своїм чолом мого і я заплющила очі. Видихнувши, я трохи відсторонилась, і розплющивши очі, дивилась в його. Я боролась з панікою, яка мене огортала немов павутиння. Іноді ця паніка стискає моє горло, і я не можу дихати, от як зараз, але ці руки… цей погляд, такий теплий… такий дорогий мені дозволяє вдихнути, і я це роблю, а потім повільно видихаю. Я дихаю. — Янгу…ти моя отрута і водночас ліки. Як так може бути?
   — Можу запитати тебе те ж саме? — Сумно усміхнувшись, він так само тримаючи моє обличчя в своїх руках, торкнувся великим пальцем моїх губ. Мене вдарило струмом і я зітхнула крізь сльози. — Хочу тебе поцілувати, і хочу щоб ти мені відповіла.
   Його слова захопили мене зненацька. Ці кілька слів… ці зізнання блукали моїми венами, ганяючи кров тілом… Моє серце відгукувалось на них і кричало віддатись в полон його губ, а розум нагадував, як він вчинив. Ця боротьба в мені вже п’ять довгих років. Він завжди був для мене тим - в кому я розчинялась у думках, та так само зупиняла. Я не можу піддатись його чарам, владі чи будь-чому іншому, як колись… Як тоді… Ні.
   — Я не можу. — Відчуваючи, як котиться сльоза, я заплющила очі, щоб заспокоїтись, але вже за мить відчула теплі губи на своїх. Мене закружляло в емоціях. Ніжність…, пристрасть,… страх,… паніка. Але опустивши руку на його груди, і відчувши, як сильно та швидко гуркотить його серце, я заспокоїлась».

СТОРІНКИ АВТОРА
Сторінка Букнет***** Інстаграм***** група Фейсбук*****