Ви колись задумувались, що буде з вашими книгами після вашої смерті? Що про вас скажуть, як про автора, коли ви зникните? Мені от довелося це зробити в один із періодів мого життя. І знаєте, що я зрозуміла? Що як прозаїка мене знатимуть більше по гумористичному фентезі, саме через "відьму". В мережі. А от колеги по роботі і просто старі знайомі, не повірять в це. Тобто в гумор.
Зате більшість з них знатимуть мене як поета. О, це так.. Бо досі кажуть, що з часом мої вірші мають всі шанси потрапити в підручник з української літератури. А мені завжди було смішно і шкода дітей. Не те щоб я погано писала, ні. Пишу я чудово..Але останні кілька років я пишу вірші для озвучки і вони досить довгі, з довгими рядками, які вивчити досить важко. Мене пятикласники проклянуть просто за ці обєми))) Зате потім, якщо не дай бог моя "Відьма" попаде в програму теж, вони посміються і знімуть прокльони)) Подумають, що в автора роздвоєння особистості було і їй і так важко довелось.
Але гірше всього з автобіографією. Розумію, що в літературознавців є дуже погана звичка копатися в житті авторів. А ще гірша - лізти в їхні вірші і вкладати в них СВІЙ сенс, якого автор міг і не заклладати. Я буду для дітей такою собі реєнкарнацієї Лесі Українки, яка все життя невиліковно хворіла, страждала, помирала, знаходилась на межі смерті кожні два роки і на диво гарно заклеїла зсвої мізки скотчем, щоб не втратити здоровий зглузд на фоні хвороб, смертей, війни, корони і всього того, що буде далі.
А як щодо вас? Що думатимуть про вас?
11 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиХм... Так, ну мої книжки мають екранізувати, щоб я з небес жахалася, що герої стали гомосексуальними афроамериканцями. І якщо я колись дороблю свою фентезі епопею - по ній обов'язково чекаю комп'ютерну гру. Мрії-мрії))
Хочеться при житті, звісно, але зараз воно таке непередбачуване... Теж схиляюся до того, що все рівно, як мене запам'ятають потім. Головне, щоб цінували зараз))
А ваші книги чудові Юліє, ви дуже гарно пишете. Але я буду пам'ятати вас більше по книзі "Закохана..." , це мені ближче. Я не дуже лююлю читати гумор. Більше щось таке глибоке. Хоча і ці книги надзвичайні.
І це круто що ви пишете та дикламуєте вірші, бо якось закинула цю тему. Колись писала ще за шкільних років та в часи коледжу, дикламувала. Але мені здавалося що це нікому не цікаво зараз вірші. Але це не так. Тому я бажаю вам успіхів і визнання. Хай дійсно ваші твори попадуть в українську літературу, а краще зарубіжну))
Юлія Богута, Обов'язково викладай, вона знайде своїх читачів.
Я інколи думала про це. І схоже, що всі думатимуть. Що нарешті я припиню діставати їх своїми книгами та прочитаним. Справа у тому, що мало хто читає з мого оточення
Юлія Богута, Та мабуть так
Навіть не знаю: все одно мені, чи ні, що будуть про мене думати, коли мене не стане? Я про це вже не дізнаюсь. Чи буде хтось згодом взагалі читати все, що я понавигадувала, й чи зрозуміє, що в цих моїх вигадках я й жила, а не в цій незатишній реальності?
Юлія Богута, Дякую, Юлю! Я точно знаю, що твої книжки, хоч ти й вважаєш їх просто гумором, реально допомогли і не мені одній, коли було дуже погано. Тож, вони аж ніяк не надаремно написані)
Гугл звичайно пам'ятає все. Але всього так багато ))) Якщо вас хтось крім рідних і знайомих згадає через пару років після смерті, та ще й через те, що ви написали - ну чудово. Літературознавці? Ви серйозно цим переймаєтесь?
Вас зараз читають. радійте.
А що буде\не буде потім, те буде уже не з вами.
Знаєш, я погоджуся з Ларою. Буде все одно. Не факт, що щось із моєї писанини взагалі комусь втрапить в очі, а не буде поховане у мережі.
Юлія Богута, Тут спрацьовують інші фактори. Як з Кафкою. Може, до старості я й не захочу, щоб хтось бачив мою писанину. Тим паче що багатьом людям я просто чужа.
Нема у вас розуму...Знайшли про що думати...Та живіть 300 роки,творіть скільки душі буде завгодно,та дай вам бог здоров'я на усі роки і натхнення.Так ні,сидять і гадають що буде коли вони "ласти відкинуть"...
Юлія Богута, І дійсно складно.Бо я й не про це.))))
Оу, я навіть не знаю... Батько каже, що я займаюся дурнею, дві подруги та мама лише пишаються мною і тим, що я пишу... Чоловік з сином приймають це та підтримують... Тож, хто ще що думає навіть не знаю...
Але твій гумор відволікає від чогось неприємного, а вірші повертають у реальність ... Тож все пов'язано))) Не спиняйся принаймні задля тих, кому твоя праця подобається)))
Анні Ксандр, Ти теж)
Я взагалі сумніваюся, що крім моєї дитини, хтось згадає мене і мої потуги щось гарне написати. А він і собі колись розкаже своїм дітям.
Таша Павлова, А я навпаки не хочу щоб мій син читав мої роботи. Хочу щоб жив своїм життям я не намагався співставити написане з собою.
Коментар видалено
Мої книги відображення мого бачення світу та мого досвіду, тому не думаю, що вони б когось здивували) думатимуть, що я романтик, що оптиміст і забагато базікаю, та все так і є) я люблю свої книги, бо вони дозволяють ділитьсь думками з людьми. Якщо комусь мої твори принесуть задоволення та приємні емоції, я буду щаслива від цього)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати