Вітаннячко, леді й джентльмени! Нарешті я хоч на хвилинку вирвався до вас. Ну а Дзен, відповідно - з далекого гірського селища у великий світ. І світ зустрів його... Ну, не сказати, щоб неочікувано хх))

Поправивши торбу на плечі, я рушив уперед. Вирішив сильно не нахабніти й зайти не через головний в’їзд, а піти манівцями. Як казав Арнольд в одному зі своїх фільмів – “велика помилка”! Хоча… може й ні.

Варто було трохи заглибитись у провулки – і “комітет з урочистих зустрічей” був вже тут як тут. Двоє вийшли спереду, двоє – зі спини, відрізаючи шлях до відступу. Одягнені як попало – в того полиняла та явно завелика сорочка, в того – шмат шкіри, що в попередньому житті був курткою, ще якесь дрантя… Зате хоча б у штанях, тож мені гріх їх засуджувати.

Всі, до речі, десь мого віку. Ну, нинішнього мого віку.

Але… Гопота у темному провулку? Серйозно? Це ж кліше з клішів… чи з клішей… Трясця, як правильно?

Та жартую, я знаю, що в множині теж буде “кліше”. Але ж так нецікаво, альо!

Вибачте за затримку. День ТВО командира розрахунку починаєтсья не з кави... Сьогодні він почався з бамбулєй, бо я проспав нараду xD Але нічого. Ще два дні - і ці страждання завершаться.