Привіт, мої любі читачі та гості мого блогу))

Розповім вам сьогодні про другу свою відьмочку. Вона в мене максимально дивна вийшла та незвична, навіть для мене)))

Що казати, коли моя рідна мама, яка точно знає, що я не курю й не п'ю, після прочитання цієї гумористичної історії подзвонила і запитала мене що я курила, поки її писала)))
Але я обожнюю цю історію, за її легкість та неймовірну атмосферу справжньої родини... хоч і ну дуже дивної))

У ВСЬОМУ ВИННА ВІДЬМА

АНОТАЦІЯ

– Можливо вже достатньо мене гіпнозувати? – голосно мовив до мене маг і той столичний вартовий різко замовк. – На мені є амулети від відьомського наврочення.
Хотілося ляпнути рукою по чолі. Ледве себе стримала.
– А ви, шановний, точно впевнені, що знаєте хто такі відьми? – звісно не промовчала я.
– Сподіваюсь, ви, шановна, здогадуєтесь хто такий я. 
Важкий випадок магічного засранця – мовила подумки, поки мило посміхалася цьому магу. 
– Здогадуюсь, – відповіла ніжним голосочком. – Зі столиці до нас можуть завітати тільки з однієї причини. Але перевіряйте все тут хоч сто разів. Я вам відразу можу сказати – в нас проблем з магією немає і не було. Спочатку перевірте на справність ваші датчики. Це ж техніка, а все технічне має звичку ламатись. 
 

ЦІКАВИЙ ШМАТОЧОК))

А вдома на мене, за широким дерев'яним столом на кухні, вже чекала вся моя сімейка. 

Курка Брунгільда магією вже товкла чергове тісто. Кіт Фелікс у великих окулярах щось там підраховував у своєму борговому блокноті. Франческа пила чай та від чогось зітхала, а на плечі дівчини дрімав комар Віктор, який насправді не комар, а вампір, що в мене тимчасово переховується та вже добряче так прижився тут. 

Беззубий бобер Семен щось вже майстрував.  Я його свого часу від смерті врятувала, вирвавши з рук злих мавок, що в нас у лісі чарівному живуть. Спочатку просто хотіла йому зуби відновити та знов випустити звіра на волю. Але, як в мене часто бувало – щось пішло не так і Семен став  трооохи більшим за розміром… балакучим діловим  беззубим бобром. 

В кухні навіть Модестович на припічку вмостився. Цей домовик, який в мене був духом-хранителем будинку, взагалі мав відлюдькуватий характер. І те, що він тут сидить, це говорить лиш про великі неприємності, які на нас насуваються як велика грозова хмара.

– Сімейна нарада? – зітхнула я, теж понуро сідаючи до столу, чашка з чаєм вже пливла до мене у руки. 

– Ми все знаємо, – відповів за всіх Фелікс, відриваючись від своїх записів. – Гільда прочитала сьогоднішнє ранкове пророцтво.

– І що там? – звернулася я до курки. – Невже так легко все розшифрували?

–  А що там розшифровувати, – пирхнула Брунгільда. – Смерть з косою намальована і поруч надпис “Він прийшов за вами”.

– А я їм про ліквідатора розповіла, – тихо додала моя подруга Чес. 

– Завтра в нас перевірка, – вирішила не тягнути я. – Думала, що зможу переманити на себе увагу, але цей… маг хоче дослідити мій магічний осередок. 

– Справи кепські, – важко зітхнув комар Віктор

 – Лопатою його по бафкі й фсе буде пушком, – запропонував беззубий бобер Семен. 

– Дурень чи що? – обізвався Модестович з припічка. – Йди краще дах лагодить. 

– Семен-Семен, аби ж так все було б просто, – зітхнув Фелікс. – Ну прикокаємо ми його, а ховати де будемо? Та й не сам той маг буде… 

– А я їх пирогами з отрутою пригощу і все вирішиться за секунду, – кровожерливо якось заговорила Гільда.

– Ауу, народ, – витріщила очі на них. – Це від коли ви такими злими поставали? Що за думки такі?

– А про що нам думати, Розі? – пирхнув Фелікс. – Завтра він тільки поріг переступить цього дому і вже винесе свій вирок.

– Та який поріг? – додала Гільда. – Він на Жоржетті зупиниться. 

Жоржеттою в нас називалися двері в будинок і вони були трооошки живими та ммм балакучими. А мати живі двері це не зовсім законно. 

– От я й кафу. Кваще по бафкі, – бадьоро заскочив на стіл Семен. 

Всі разом і не змовляючись важко зітхнули.

– Ти знаєш що треба робити, – тихо промовила Брунгільда. 

– Іншого виходу немає, Розі, – погодився Модестович.

– Тільки не вонааа, – заскиглила я, падаючи головою на свої ж руки. 

Бити лоба об стіл ще поки бажання не було. 

– Семен, – голосно та якось церемонно мовив Фелікс. – Неси Клавдію. 

 

Загалом... це ще не всі дивакуваті члени родини відьми Розалії)) І як вона всіх від мага захищатиме, то окрема тема))

Пригоди в них будуть цікаві) Тому всіх запрошую до цієї історії, яку я писала чесно-чесно абсолютно тверезою))