Янгол та дивак.

Привіт, мої любі Бубоньки!

«КНИГА ТУТ»
(тицяйте і перейдете на )

Психологічний роман.


Уривок з книги

Гра – почалась!

Переступивши поріг будинку, я тримав у руках подарунки для Лізи і весь тремтів. Зібравши себе до купи, я всівся у авто і поїхав до будинку Лізи. Я був шокований. Шок радості – і таке видається існує. Ліза стояла на ганку і чекала на мене. Моє серце вистрибувало з грудей, коли я взявся за ручку дверей. Здавалося, що все повітря світу кудись зникло і я міг отримати його, лише біля неї.

— Привіт, Яне. — Почувся теплий голосок Янгола, який мене огортав, неначе крилами.

— Привіт, Лізо. — Я підійшов до неї, тримаючи у руках троянди, які не одразу додумався віддати їй. — Вибач. Це тобі. — Я віддав їй букет, і нахилившись, торкнувся її м’яких губ. Вона відповіла і я отримав довгоочікуване полегшення.

— Дякую. Вибач, Яне… у мене телефон розбився. Я шукала інший, але… не знайшла. Хотіла взяти в подруги, але вона поїхала до батьків. Я не хотіла, щоб ти подумав… — Ми зустрілись поглядами і вона все зрозуміла. — Ти подумав… Але ж я тобі вчора не давала право на сумніви.

— Так, я це знаю, але…

— Вибач, я напосіла. Я і сама гадала… чи ти прийдеш, якщо я не відповідаю. Тож ми квити. — Вона посміхнулась і запитала: — Можна я віднесу квіти додому? Шкода їх брати з собою, не хочу щоб вони зав’яли.

— Так. Звичайно.

— Я за хвилинку буду.

Вона, ще раз посміхнулась і злетіла по сходах, як Янгол.

Я чекав дійсно не довго. Через хвилини три, мій Янгол була вже біля мене.

— Я скучив. — Правда злетіла з моїх губ сама собою.

Очі Лізи заблищали веселим та чуттєвим вогником.

— Але, я ж була недовго вдома, лише букет поставила у вазу.

— Хитруля.

— Трішки. — Вона торкнулась там, де б’ється, чи то билось моє серце. Бо здавалось, що воно зупинилось, прислухаючись до її пальців. — Я теж скучила, Яне. Цілий день думала про минулу ніч.

— Приємно це чути, Янголе. — Моє серце знову гучно забилось, я знав вона чує його під своєю рукою.

— Мені приємно говорити це. — Ліза зніяковіла. — Яне?

— Що?

— Ти поговорив…

— Так. Завдяки тобі, мої батьки почули мій голос. Я не розумів… наскільки своєю поведінкою завдаю їм болю. Я гадав, що навпаки… я…

— Все гаразд, Яне. Я рада, що ти зробив перший крок.

— Завдяки тобі.

— Я лише підштовхнула.

— Ти зробила значно більше. Ти подарувала мені спокій.

— Далі буде, ще краще. Сходинки лише почались. Крок за кроком. — Вона широко та з блиском в очах посміхнулась. — Що робитимемо?

— У мене є план. Сподіваюсь він тобі сподобається.

****Моя сторінка на Букнет **** Моя група фейсбук****Моя сторінка на фейсбук ****Мій інстаграм****