Вітаю, мої любі!!!

Сьогодні діє знижка на історію кохання Аріни та Романа.

Аріна  — вперта, принципова з вибуховою вдачею. Не звикла поступатися.

Роман — наполегливий, владний, харизматичний. Готовий іти до кінця аби домогтися свого.

В історії на вас чекають: притистояння, різниця у віці, від ненависті до кохання, зведені брат та сестра. 

                                Моя шалена...

                                     Уривок.

Аріна великими очима дивилася на чоловіка, який все вирішив за неї. Секретарка пішла, а Іван Петрович взявся все пояснювати у пів тону.

— Вовков, просив тебе повернутися. Він не один, ти не можеш ігнорувати його прохання. — Не дав сказати Аріні ні слова, ще тихіше додавши. — Ян казав, що ви не можете полагодити, але зараз не час для розпалювання скандалу.

Зітхнула, й приборкуючи бурю емоцій, подалася в протилежну сторону.

— Аріно Янівно, вас чекати?

Оглянулася закивавши не погоджуючись головою.

— Не варто, я дістануся на таксі. Маю ще декілька справ поза офісом.

— До зустрічі! — Попрощався заступник.

Аріна вже не мала наміру повертатися в офіс, але очевидно доведеться. Повторила кинуту ним фразу на прощання, й подалася до Вовкова.

Роман стояв неподалік свого кабінету спілкуючись з двома чоловіками. Побачивши її суворо звернувся.

— Аріно Янівно, зачекайте мене кілька хвилин у моєму кабінеті.

Покірно кивнула головою, бо його нахабство, розбудило свіжий бунт у тілі дівчини. Оминувши чоловіків подалася в кабінет зведеного брата, не зважаючи на допитування секретарки, мовляв, куди це вона.

Оцінила апартаменти самого боса. — Нічогенько прилаштувався. — Першого разу вона була настільки роздратована, що не звернула на це уваги. — Все з розмахом та комфортом. Заклавши руки на грудях подалася до панорамного вікна. Увагу привернуло просто королівське офісне крісло, обтягнуте шкірою, кольору темного шоколаду. На мить глянула у вікно, в душі боролася з диким бажанням, вмоститися у цю розкіш. Сили волі вистачило на кілька хвилин. Кілька кроків і опустилася в м’яке, зручне крісло. Звичайно воно для неї завелике, але ж яке комфортне. Від задоволення прикрила очі. — Завтра пошукаю собі схоже, — пообіцяла сама собі.

Двері в кабінет відчинилися, у середину увійшов його власник. Аріна різко відкрила очі, але наполохано втікати не хотіла, тому продовжувала сидіти, вдаючи впевненість.

Зачинивши двері Вовков зупинився, й хмикнувши впевнено дивився на дівчину, а тоді підійшовши до столу, поклав руки у кишені штанів.

— Не тисне? — Зацікавлено запитав.

— Ні, саме в пору. — Холодно відмахнулася, а тоді таки встала, й знову заклавши руки на грудях запитала. — Навіщо кликав? Покритикувати? Не так поводилася на конференції? Чи може ще не всю гидоту сказав, перед її початком?

Пильний прискіпливий погляд чоловіка пройшовся, по всій нервовій системі дівчини.

— Ти не вгадала. — Холодно кинув, а тоді однією рукою дістав з внутрішньої кишені піджака її електронку й поклав на стіл. — Забирай, травися на здоров’я, тільки при мені більше цим не бався, а то поламаю. Ти жінка, тобі дітей народжувати, а ти...

— Досить! — Зірвано наказала. — Можна подумати, ти весь такий правильний, і ніколи нічим схожим не бавився.

— Не бавився. — З докором кинув. — Мені на відміну від тебе не плювати на своє здоров’я.

— А мені плювати. — Кинула аби подратувати його, й потягнувшись взяла електронку, роздратовано запитавши. — Це все, що ти хотів?

— Ні, не все. — Холодно заперечив. — Аріно, чому ти так поводишся? Ти ж можеш бути адекватною?!!

— Не можу. Я ж для тебе партнер з припадками. — Повернувшись подалася до дверей, але біля них зупинилася й обернувшись попросила. — Послухай брат, дуже тебе прошу не чіпай мене взагалі, тільки по роботі, і тоді тобі не доведеться знати, мене, як не адекватну. Так буде краще для нас усіх.

— А як же батьки? — Оглянувся за нею чоловік. — Вони ж відразу все помітять.

— Не помітять, якщо ти не здаватимеш мене, як раніше та не підставлятимеш, як з басейном, а краще взагалі будеш мовчати. — Роздратовано порадила на останок кинувши. — Бувай.

— Аріно, ми не договорили. Ти куди зібралася?

— На обід, який я через тебе проґавила. — Фиркнула.

— Візьми мене з собою. — З надією, просився Вовков.

— Ні. — Протягнула дівчина. — Апетит у мене і так не дуже, ти вже постарався, а твоя присутність зіпсує його в корінь. Бувай.

                                   РАДА ВІТАТИ ВАС НА СВОЇЙ СТОРІНЦІ!