Привіт, дорогі друзі та читачі!

Вітаю усіх із одним з найвизначніших днів у нашій історії, Днем Злуки, Днем Соборності. Так, ми єдині. Є, були і будемо. Україна нероздільна.

Я уже кілька разів писав про нашу боротьбу з північним ворогом. Мій цикл «На рідній окупованій землі» підійшов до описання кривавих подій, які розпочались після приходу на наші землі «червоних». Але багато хто забуває, що сотню років тому ми також протистояли північному сусіду. У росії це називають громадянською війною, щоб показати, що ми ті ж «рускіє», лише трохи неправильні. Так, цей час був непростий. І у відносинах з Польщею у тому числі. Але минув час. І поляки, і ми змінилися, розвинули добросусідські відносини, зрозуміли жахи минулого. Будь що намагаємося їх не повторювати. Залишився одна країна, яка не перестає дивувати цілий світ своєю неотесаністю, дикістю та культурною відсталістю, своєю жорстокістю та цинізмом.

Тож знову стоїмо, зі зброєю в руках, проти загарбників. І я переконаний, що вистоїмо.

Усі події попередніх років недаремні. Чи то боротьба після розвалу імперії, чи то спротив під час другої світової війни, чи подальше несприйняття насильницького насадження надуманої братськості. Це все шлях, важкий і кривавий, до нашої свободи. І він продовжується тепер.

Ми сильні, поки єдині. Не слід забувати про це.

Разом до перемоги!

Слава Україні!!!

Слава усім нашим героям!!!