Наприкінці першої книги "Заповіт везунчиків" https://booknet.ua/reader/zapovt-vezunchikv-b447926?c=5003024&p=2  коли Оліс вирішувала, чи приєднуватися їй до екіпажу "Ластівочки", у неї та Ярослави відбулася досить важка бесіда. Дівчата розмовляли про заздрість. Джуел нагадала, що у Ярослави взагалі то і вибору особливого не було. Або залишитись у підвалі, або зробити крок в невідомість. 

І тоді Оліс сказала дуже важливі слова. " У нас заздрість признається та приймається, а не ховається за нещирими словами вітань. Це привід йти в терапію, для того, щоб зрозуміти, чому людина має такі почуття. Бо заздрість - це завжди про нестачу ресурсів."

Якщо ми подивимося вглиб себе, то, скоріш за все, знайдемо, кому, в чому та чому ми заздримо. Інше діло, що швиденько відвернемося від такого негарного та незручного почуття. Тому що це, зазвичай, боляче. Чого це в деяких людей є і влада і гроші? (та ще їм за це нічого не буде) а в мене немає? Або - вона така негарна, а диви, якого чоловіка собі відхопила. Я не буду зараз питати, чи було таке. В мене точно було. 

Було, було, та загуло. Робити то що? Америку зараз відкрію (ні). Признати. Я заздрю. От така я отака. Спочатку не важливо - чому. І звідки ноги ростуть - також не важливо. Бо неназване відчуття мандрує по тілу, як куля зі зміщеним центром, руйнуючи все на своєму шляху. Чи заздрили дівчата Оліс? Бо там є чому позаздрити, починаючи з зовнішності і закінчуючи тим, що в лаї-лайки був вибір. Справжній, а не вибір без вибору, як у Ярослави. Скажу таку річ - коли є ресурс, внутрішній та зовнішній одночасно - заздрість зникає. Тому, що не потрібно змагатися. За чоловіків. За посади. За гроші. Всього є вдосталь. 

А коли немає? Як зараз, наприклад. Шукати. Перебудовувати своє мислення. Прокладати нові шляхи. Або здатися. Це також варіант. Просто везунчики його не розглядають взагалі. Але в кожного свій шлях.

А як вважаєте ви? Поділіться в коментарях)