Всім привіт!

Трохи затримала новий розділ, думала, що вийде меншим, але я як завжди. Нічого у цьому світі не змінюється. Проте все ж новий розділ Тіні та полум'я на місці, де він і має бути. Сердечно запрошую до прочитання. Схоже, Клі таки сміліє не по дням, а по годинам, а зараз уже починає всіх шантажувати. Пам'ять втратила то не біда. Головне - інформація. 

— Можна дещо запитати? — промовила я, переступаючи з ноги на ногу та відтягуючи рукавичку. Дамір глянув на мене, його очі зблиснули, наче туди хто вогник кинув. Повільно та не без усмішки кивнув. — Що мені варто знати для того, щоб не загинути у місті? Я геть нічого не пам'ятаю. Геть нічого, крім власного імені. Може, це навіть не моє ім'я, а іншої людини, просто воно єдине, що згадалося. 

— Кіра з тобою розмовляла? — замість відповіді запитав він, і я повільно кивнула. — Якщо лишишся у палаці, тобі не доведеться думати про своє незнання про життя у місті. 

— Навіть користуючись вашою щедрістю, я не можу гостювати у вас вічність. Мені все одно доведеться піти. 

— Може, і ні, — його вустами ковзнула м'яка усмішка, він рукою взяв за вуздечку свого коня. Той хитнув головою, трясучи гривою. — Можеш жити, поки не набридне, Клі. Палац настільки великий, що не обійдеш за все життя. І не зустрінеш людей, які тобі неприємні. 

— Мені всі приємні, — різко відмовила я і знову відтягнула рукавичку. Невже моя обережність перед Тесеєм така очевидна? Чи він помітив мою скутість перед ним самим? — Я не хочу бути вашою гостею все життя. 

— Ми й не говоримо про все життя, просто на час, поки ти освоїшся. 

Я примружилася та вирівняла руки. 

— Ви всім отак пропонуєте притулок у палаці, кого зустрічаєте? 

— Ні, лише гарним панянкам.

Всім гарного дня. Бережіть себе, пийте чайок та не хворійте! 

Ваша Сел.