От і все…

Доброго ранку, любі) Сьогодні він особливий - сповнений радості та водночас смутку, адже “Пампушки для боса” закінчилася. Нарешті? На жаль? Відповідь для кожного своя. Скажу чесно - ця історія мене здивувала. 

Ще коли лише з'явилася ідея “Богині у квадраті” (про цей флешмоб я писала окремо), гадала, що згодиться й коротеньке оповідання. В ньому я планувала зібрати всі бісячі стереотипи, якими аж переповнений літературний світ, щоб показати, наскільки дивно інколи виглядає їхнє поєднання (навіть назва “...для…” - взята саме через це). Але раптом… раптом я закохалася у Катю та Олега. І саме ви допомогли мені це зробити. 

jZbW27RLniGM5h9105cyvnKvnG6qMRTg68S9eMLBiXR1wKhKBP2BHMOo_uZNNc0dNVEGdonWBaFuP4UODd1fsLfixrOS3MaiGa5arDrdjxrkbVsvxUDCJ7CUczt8aL7pabaSDvr98w6NEYprtQNCwhZngvoLr2sDJXtzIpFsKZKiY8-OfmT_w6IbxSR3hQ

Напевно, серед усіх моїх героїв Катя має найлегший характер - вона чесно все говорить, не переживає щодо думки інших, не заглиблюється в себе, роздумуючи над тим, що і чому відбувається, а живе сьогоденням. Навіщо марнувати дорогоцінний час, якщо далі можуть виникнути нові проблеми? Те ж саме і з вагою - навіщо відмовляти собі у задоволенні, якщо від того нікому користі не буде? 

Олег теж вийшов під стать їй - трошки деспотичний до підлеглих, але ніжний та уважний до своєї дівки-біди. Він відчуває, що вона особлива і хоче бути поруч з нею, яку б роль не підготувало майбутнє. 

Їхні підколи та пригоди - окрема тема, яку можна смакувати вічно. Ось за цим я дійсно сумуватиму.

Черговим моїм страхом стала зміна жанру. Нехай я й спробувала мінімізувати наслідки, але дійсно переживала, як зреагують читачі. Але повторю - ця книга була експериментом, то ж я мала йти до кінця.

Спершу я бачила розгубленість читачів та їхнє нерозуміння. Особливо від тих, хто не читав до цього фентезі. Проте потім почали з'являтися обережні коментарі на кшталт: “Дякую автору, думаю сама би не почала читати такий жанр, а тут так історія захопила, що і дракон, ще й такий спокусливий до вподоби) ”. Поступово страх відпустив, і я наче ковтнула свіжого повітря, яке й дало сили довести історію до кінця. 

Ви неймовірні й неперевершені! Ми з вами намалювали історію, яку я навіть не очікувала створити! Сама б я цього ніколи не зробила! Дякую вам, любі! 

А ще… Сьогодні я маю дещо особливе для вас. На наступному тижні виходить нова історія. Цього разу СЛР (більше не робитиму жанрових експериментів), щоправда, з купою пригод та детективною лінією. Сподіваюся, ви оціните) 

qPqV4hXKvtUjGn_7_QWr0SheS3SMjtDuzvQXx-vdwafkojs7byo1gNrVAG_zYgzEdKgs2XKh-lelSPeuv5A-0qY9XG8SlSJNwmrW7XrcWwMBPozS8DJjnTpdGosJfneXBqnKXo5PaNW2hZWGc_KlsPiwmptAFxm313aFbTtclpJ-Y1BIkmgQe5iVdtskbw

Доля вирішила зіграти зі мною злий жарт, то ж… так я маю саме червоний напис на обкладинці. Пам'ятаю про свою ж пораду, але дійшла висновку, що то була стратегія - я просто хотіла стати єдиним автором, який би використовував цей колір. На жаль, не вийшло))

Здавайся, сонце!

Костя, здавалося, завис. Він хвилину, а, можу, й більше мовчав, низько схиливши голову. Потім, раптом, підняв голову, й сказав:

- Пропоную угоду. Ви протягом двох тижнів працюєте разом у ресторані. На різних позиціях – офіціант, бармен, адміністратор – абсолютно всі посади, які є в нас. Подивимося, хто з вас двох впорається з усім краще. Ви з’ясуєте, чи настільки круті, як говорите, а я побачу, чого кожен з вас реально вартий.

- Щось поки не бачу тут жодного зиску для себе, - схрестила руки на грудях Настя.

- Як і я. У ваші чвари влізати не хочу, то ж… - Денис вкотре здивував. Може він не настільки поганий? Та ні, фігня якась.

- Лялю, давай відверто – нам складно працювати разом. Якщо ти переконаєш, що зможеш виконати моє завдання (не ці двотижневі веселощі, а збільшення прибутку) – я відійду в сторону й не заважатиму тобі. Керуватимеш так, як вважатимеш за потрібне. Плюс – на цей термін я збільшу кожному з вас зарплатню. Нехай вона буде такою ж, як і в директора.

- Костю, вибач, але мені не до дурнуватих угод – в мене немає часу, щоб марнувати його.

- Це не єдина моя фірма. Якщо виграєш – станеш директором тут, програєш – влаштую в іншу. Але лише якщо гратимеш чесно. Все ж мені заради тебе доведеться посунути інших людей.

Настя краєм ока помітила, як чоловік вагається. Цікаво, що ж сталося, що так хапається за будь-яку роботу? Винен комусь кругленьку суму? Ще в універі серйозно залип на картярських іграх – певний час навіть найкращим серед студентів був.

- Згоден, - стримано кивнув Денис. 

 

 

 

6 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
avatar
Лео Нур
12.01.2023, 21:16:53

Якщо судити за обкладинкою, то нова книга буде в Америцi 50-х ;-)

Показати 3 відповіді
Олена Блашкун
13.01.2023, 14:54:32

Рома Аріведерчі, є таке)))


Ох, хотілося б , але тепер хвилююся - Пампушку навряд щось перевершитьь)))

avatar
Софія Вітерець
12.01.2023, 11:10:06

З завершенням))) Чекаю на крутезну новинку)))

Олена Блашкун
12.01.2023, 11:17:43

Софія Вітерець, Дякую)))
вже скоро

avatar
Antonina Koval
12.01.2023, 10:52:04

Чекаю вже новинку. Як на мене, ваш експеримент вдався, варто інколи так роботи)

Олена Блашкун
12.01.2023, 10:59:11

Antonina Koval, Дара такій оцінці)))
Дякую)

avatar
Reader Lana
12.01.2023, 10:49:12

Мега позитивна обкладинка ♥ Успіху новинці та багато ⭐⭐⭐

Олена Блашкун
12.01.2023, 10:58:58

Лана Міцкевич, Дякую)))
Сподіваюся, вона вам сподобається)))

avatar
Єва Райн
12.01.2023, 10:07:52

Така сумна назва блогу ;) На щастя, за завершення історії йде початок нової. Вже чекаю)

Показати 5 відповідей
Олена Блашкун
12.01.2023, 10:28:43

Єва Райн, ❤❤❤

avatar
Каміла Дані
12.01.2023, 10:07:16

Класс! З завершенням і новинкою!

Олена Блашкун
12.01.2023, 10:13:06

Каміла Дані, Дякую)))))

Інші блоги
На межі…
Цього Ана вже не витримала. Зробила один крок, другий і відчула, як вже безтямно біжить геть. Дрібний дощ ударив їй в обличчя, вуха заклало. — Ано! — гукнув Мендес їй услід, та вона не зважила. Не знала, куди біжить, і
Коли приходиш по кохання, а отримуєш одержимість
У мене тут цікаві циферки! Учора «Тінь, що не зникає» перетнула позначку в 17 000 переглядів Схоже, відео у Facebook несподівано спрацювало й додало історії переглядів) Здається, тамтешній аудиторії до душі
Купив сім’ю, а втратив голову...
— Якщо ти ще раз назвеш її байстрям або нікчемою, то вилетиш звідси не на своєму спорткарі, а в сміттєвому баці, — відрізав Данило. — Ти забула, з ким розмовляєш? Ти забула, кому ти зобов’язана своїм розкішним життям
Запрошую у " Чужі серця" вже сьогодні. Дочекайтесь
«Чужі серця» — продовження роману «Поза його правилами», але цілком нова історія з іншими головними героями, власними почуттями, таємницями й випробуваннями. Минуле Ніки та Алекса знаходить продовження
Чи повинні діти розплачуватися за гріхи батьків?
«ЧЕРНИЦЯ» ГЛАВА 30. ПРАВДА Іноді правда страшніша за брехню. Особливо коли за нею стоять люди, яких ти колись любив. Один пожовклий лист. Дві родини. Таємниця, яку Софія зберігала роками. Ізабелла та Крістіан
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше