Щира рекомендація

Якшо не знаєте, що почитати, то почитаєте когось з наступних авторів, і точно не пошкодуєте!!!

Анотація до книги "Лукомор"я. Дубль два"  Лара Роса
ПЕРША КНИГА ЦИКЛУ ДЕВ'ЯТИЗЕМ'Я. Набридла буденність життя? Тоді вам на кафедру "Прикладної біохімії". Подраконьте професора, щоб він запалав бажанням стати куратором вашої курсової, і він забезпечить вам безбілетний прохід до іншого світу... Не те, щоб на той світ, а цілком собі живий - тільки інший. А там... Почаювати з птахом сирін? Легко! Дізнатись про місцеві розклади від не в міру балакучої русалки? Та, на раз! Ну, і професор періодично рикає... тигром. І не тільки він...

Я закотила очі:
– Як це прибрати?
Колвін відпустив мої руки:
– Ти вже це робила. Тобі треба збільшувати місткість свого резерву: вбирай в себе.
Я подивилась на весело відтанцьовуючі у моїх долонях вогники та… навіщось звела їх разом. Професор навіть поворухнутись не встиг, як у моїх руках виникла палаюча сфера розміром з невеличкий кавунчик. Так, дух експериментаторства й авантюризму з мене довго виколупувати доведеться. Й не факт, що вдасться. Може, кому пощастить хоча б загнуздати його? От Колвіну поки що не вдається, попри його феноменальну здібність «ремонтувати» чужі гальма: бачила, знаю. Та на мені його система чомусь зламалась. І не перший раз у моїй бідовій голівці виникає думка: «А, що, як у мене взагалі гальм немає?» Ох, біда-біда, засмучення! Раніше моя шаленість трансформувалась у навчання. А в цьому самому Лукомор’ї мене понесло у рознос. 
Склавши руки на грудях, професор роздивлявся мене із сумішшю цікавості й, я б сказала, знущання. Спробувала з запізненням усю цю красу втягти назад, та вона лише заіскрила. Мені не залишилось нічого, крім, як скласти брови хаткою та винно пропищати:
– Я більше не буду.
Та Колвін продовжував мовчки споглядати мої жалюгідні спроби ліквідувати мною ж створене неподобство. Я не витримала й простогнала:
– Ну, Ігоре Дмитровичу! Ну, будь ласка! Допоможіть мені ось цього позбавитись!
– А ти, коли ось це творила, про що думала? 
Трагічно зітхнувши, зізналась:
– Взагалі ні про що.
Він тільки головою похитав… теж трагічно:
– Лєрка, ти мене доконаєш. Помру передчасно у розквіті сил, і навіть посивіти не встигну, – Колвін кинув на двері. – Ходім на вулицю.
Несучи перед собою палаючий кавунчик, я потьопала на двір у супроводі важко зітхаючого конвоїра. Колвін зараз був саме уособлення осуду. Лопатками я буквально відчувала його їдучий погляд, кричущий про мою безголовість та некерованість. Словами це також висловлювалось:
– Я просто здивований, як ти в університеті лабораторію ні разу не підірвала, з твоїм ентузіазмом.

"Відьмина служба підтримки"

Анотація:

Мене звати Елайна Мортал, і я один з перших психологів для нелюдів, що працює в конторі «Відьмина служба підтримки». Кожен день я зустрічаюсь з різними створіннями, яким потрібна моя професійна допомога або ж просто душевний співрозмовник. Не було б у мене гарного почуття гумору, я б давно потрапила на прийом до своїх колег. А так вимушена кожен день подорожувати в пам'яті клієнтів, щоб розібратися з причинами їхніх проблем.

О, свята Інсаніє! Дай мені сили не з'їхати з глузду, допомагаючи іншим! Інакше я віднайду тебе, і ти сама станеш моїм особистим психологом.