Уривок з нового розділу:

На наступний день, коли сонце піднялося високо над головою та своїм яскравим промінням прикрашало все навкруги, даруючи місту особливу енергетику, Єгор відправився до парку. Одягнений з голочки, чисто вибритий та зачесаний на правий бік, він розквітав у посмішці, розпиляючи терпкий чоловічий аромат, яким користувався тільки в особливих випадках. Він не пам’ятав, коли страждав подібним, але саме сьогодні, йому хотілося виглядати краще, солідніше, аби дівчина, для якої це все призначалося, з першого погляду оцінила скарб перед собою.

На цей раз він залишив автомобіль з іншого боку міського парку, а сам, повільним кроком почимчикував у відомому напрямку, стараючись тримати дистанцію від наміченої споруди, але не настільки, щоб пропустити свою звабу.

Розвідувальна місія набирала обертів, а тіло закручувалося у невидимі пружини, спонукаючи дорослого чоловіка смикатися від переживань. З голови не виходив світлий образ, який він жадібно видивлялися серед всіх тих, хто проходив крізь двері волонтерського центру, але, коли у тій проймі мелькнула схожа постать, серце підстрибнуло, як навіжене, готове тікати світ заочі.

Зробивши кульбіт, зрадливий моторчик затріпотав горобцем, а очі поспішно дали драла, розвертаючи за собою все тіло. Що тут сказати: дорослий чоловік поводив себе, як незріла дівиця, шукаючи способу зустрітися з предметом своїх бажань, але у момент можливої зустрічі, зробив вигляд, що його тут взагалі немає.

- Не набридло колами ходити? – діловито запитала Маша, підійшовши до пахучого, зі спини, аби той відчув ноти роздратування у її голосі.

Що-що, а широчезну раму високого красеня, вона узріла ще пів години тому, споглядаючи за чорнявим у вікно, не відводячи від нього очей. Звісно, що про ці нюанси вона ніколи не зізнається, бо нічого нахабі знати, що той засів у дівочій голові та коріння проростив, а зараз взагалі притягував, неначе магнітом.

Почувши голос своєї зваби, його обличчя миттєво зафарбувалося в червоний, у тих трояндах розкриваючи усю невпевненість чоловічої душі. І саме з цієї причини Єгор не спішив повертатися до тієї, що могла одним поглядом усе зчитати.

- З Вами все добре? – перепитала Маша, не почувши відповіді, але побачивши важкість на чоловічих плечах, її рука швидко лягла на ті камені, готова допомогти, якщо щось станеться. Адже ще з того дня, на кладовищі, вона добре пам’ятала, що він був після контузії, і це трохи лякало.

- Що? – перепитав Єгор і на цей раз повернувся, бо не було сенсу морозитися й далі. І так піймали на гарячому.

- Що з Вами? Може водички дати? – занепокоїлася, узрівши на додачу ті червоні плями, що рясними розводами лягали на обличчі, не минаючи шиї та вух.

Аби приступу ніякого не сталося, тим паче у такий спекотний день, коли її тоненький сарафан, відчувався зимовим спортивним костюмом.

- Все добре, - відповів той та рефлекторно пройшовся долонею по обличчю, немовби одним рухом знімав усе зайве.

“Добре то й добре”, - зауважила Маша про себе, а сама з ніг до голови роздивилася чоловіка, і треба було відмітити, що старання Єгора зробили свою справу. Спочатку налаштувала себе бути твердіше сталі, а зараз розплавилася, здавши позиції.

- Ви за мною слідкуєте? – перепитала слідом, нахиливши голову на один бік, ніби вимагала тієї відповіді.

- Ні, - мовив відразу, а коли побачив дівочу реакцію на це слово, швидко змінив свої показання. – Тобто, так. Зізнаюся, що хотів тебе побачити. Хотів вибачитися за те, що сталося на кладовищі. Вибач… я не навмисне.