Всім привіт! Сьогодні маю для вас подвійне оновлення героїв одного циклу, яке виб’є землю з-під ніг.

У першій книзі — "Офсайд почуттів" — панує атмосфера перших побачень. Роман і Леся тільки починають свій шлях. Амбітна журналістка та капітан футбольної команди точно не дадуть вам засумувати: сьогодні за розкладом у них кава та прогулянка біля Тернопільського озера. Це час, коли найбільша проблема — як стримати посмішку після влучного жарту.

Але у другій книзі, "Поза грою", про таку прогулянку вони зможуть лише мріяти. Сюжет переносить нас у реальність, де замість жартів — звуки сирен, а замість планів на понеділок — лише одне завдання: вижити. Проте навіть серед вибухів життя продовжується, а почуття стають єдиним міцним тилом.

Дві книги. Два світи. Одна історія, яку варто прожити разом із ними.

Фрагмент глави "Офсайд почуттів":

Я прийшла на десять хвилин раніше. Настя назвала б це катастрофою і ознакою слабкості, але я просто не могла всидіти вдома. 

На мені були старі улюблені кеди — ті самі «зручні», про які він писав, — і джинсовка, що рятувала від ранкової прохолоди.

— Рано для інтерв'ю, чи не так?

Я здригнулася і різко обернулася. Роман стояв ззаду за кілька кроків від мене. Жодної футбольної форми, жодних офіційних логотипів клубу. Просто чорна толстовка, джинси і той самий погляд людини, яка звикла контролювати все, що відбувається в радіусі пасу.

Він виглядав... інакше. Менш недосяжним, ніж на стадіоні, але значно небезпечнішим тут, у реальному житті.

— Я прийшла подивитися на «наслідки», про які ти попереджав у повідомленні, — я намагалася, щоб мій голос звучав впевнено, хоча серце вистукувало такий ритм, наче я щойно пробігла марафон. — Ну і перевірити, чи не збираєшся ти справді змусити мене бігати навколо озера.

Роман коротко всміхнувся — лише кутиками губ, але в очах промайнуло щось схоже на схвалення.

— Крос скасовується. Сьогодні в планах лише «чиста гра», Стеценко. Без камер і без заздалегідь підготовлених питань.

Він кивнув у бік стежки, що вела вглиб парку.

— Ти написала про моє серце в тій статті так впевнено, наче тримала його в руках. Тепер я хочу побачити, що ховається за твоїм «гострим» пером. Йдемо?

Я зробила крок поруч із ним, відчуваючи, як лінія, що розділяла нас на журналістку та футболіста, остаточно зникає десь у тумані над водою.

— То куди ми йдемо? — порушила я тишу, коли ми пройшли вже кілька сотень метрів вздовж набережної. — Сподіваюся, твоя «чиста гра» не передбачає викрадення журналістів серед білого дня?

Роман ледь помітно всміхнувся, не повертаючи голови. 

— Стеценко, у тебе надто бурхлива уява. Хоча для твоєї майбутньої професії це, мабуть, плюс. Ми просто йдемо за кавою. Тут неподалік є місце, де бариста не просить автографів, а просто варить нормальний напій.

— О, то капітан ховається від слави? — підколола я. — А я думала, ви живете заради спалахів камер і кричалок на трибунах.

Фрагмент глави "Поза грою":

Я не пам’ятаю, як подолав останні кілька метрів. Я бачив лише Ясю. Вона стояла в розстебнутій куртці, з червоними очима, напевно, що вона плакала. Хоча явно намагалась не показувати цього.

Я просто загорнув її в свої обійми. Вона була крижаною. 

— Ти тут, — видихнув я їй у волосся. — Ти тут.

Яся нічого не відповіла, лише сильніше вчепилася в мою куртку. 

Поруч почувся схлип. 

Настя. Вона стояла, притиснувши телефон до вуха, і її обличчя було мокрим від сліз. 

— Чому вони не беруть? Максе, чому в Одесі ніхто не бере?! — її голос зривався на крик.

Макс зробив крок до неї. Весь його вчорашній переможний драйв зник. Він просто мовчки притягнув її до себе, накриваючи своєю великою долонею її тремтячі руки, що все ще тримали телефон. Настя вткнулася йому в плече, і я бачив, як її тіло здригається від дрібних, частих конвульсій страху. Телефон у її руках продовжував світитися — нескінченний список вихідних викликів, на які ніхто не відповідав.

Приєднуйтесь до читання цих двох книг. Всім гарного та мирного дня.