Вечір добрий всім! Даруйте за таку відсутність, але гадаю, що нікому в нашій країні не треба пояснювати, що саме може слугувати причиною таких затримок... Ітак! Новий розділ "Вишневого відблиска місяця" уже готовий поділитися новими таємницями, яких дедалі виявляється все більше і більше у знайомому вже філологічному коледжі, а за одне трохи розповісти про життя та любовні перипетії невгамовної студентки-відьми. 

— Я із самісінького народження відчуваю його поряд із собою. Начебто він був медбратом у пологовому будинку, де я народилася, священиком у церкві, де мене хрестили, продавцем у кіоску, куди я бігала в дитинстві за хлібом... Він завжди був на відстані кроку від мене, завжди такий же сивий і неймовірно старий, як і зараз, завжди неприродно німий і спокійний, завжди дивився на мене своїм застиглим чорним поглядом, готовий накинутися і знищити будь-якої секунди... Я не відразу дізналася про своє призначення, але суть усіх наших зустрічей одна: я повинна знищити його, а він – мене. А підсумок же одному Всевишньому відомий. І зараз він, той самий Хранитель, що живе під чужим ім'ям і чужим життям, спостерігає за мною зі двору мого власного коледжу... Він хоче викрасти мітли, він хоче знищити всіх нас, а точніше – мене, — від цих слів ставало зле і люто, — він прагне помсти за сина...

P.S. Потребує ваших відгуків!☺