Маленький фрагмент із нового розділу, де в усьому винний букет півоній.

— Не завадив? — голосно спитав Андрій, прямуючи до пари.
Софія закотила очі. Любомир здивовано глянув на Андрія й опустив руку.
— Ні. Ми якраз збиралися пообідати й обговорити подальшу співпрацю.
— Справді? — вдавано здивувався Андрій, і з  натиском додав — Тоді ми з Михайлом приєднаємося? У цій компанії право голосу має не лише пані Софія.
Софія ледве стримувала роздратування. Їй хотілося підійти й добряче струснути Андрія, щоб припинив поводитися як ідіот. Але той, схоже, отримував від цього задоволення — як і від своєї звички вирішувати все по своєму.
— Як забажаєте, — спокійно відповів Любомир і зробив крок до машини, щоб відчинити Софії дверцята.
— Вона поїде зі мною, — Андрій вихопив букет із рук Софії і вручив його здивованому Любомиру. — Вибачте, але для цього гербарію в моєму авто місця не вистачить!
Він схопив Софію за руку й потягнув її до своєї машини. Любомир розгублено дивився то на півонії, з яких на асфальт упало кілька зім'ятих пелюсток, то на позашляховик Андрія, що з вереском рушив із парковки.