Йому 29. Він плював на правила і не бачить берегів. Він звик досягати свого. Одного разу він вирішує, що хоче її.
Їй 23. Вона боїться людей, уникає їх, знає: вони надто легковажно чинять зло, але одного разу вирішує ризикнути і впустити в своє життя саме його.

– Чому мовчиш?
– Думаю про тебе і твої дивацтва, Агато. Уточнімо. Тобі 23. Ти намагаєшся не виходити з квартири. Не спілкуєшся з людьми наживо. Ніколи не ходила на побачення. Ні з ким не цілувалася. Про секс я мовчу. Ти працюєш в інтернеті, по суті живеш у ньому. В дитинстві з тобою щось трапилося, але говорити ти не готова. Все так?
– Так. Тепер ти маєш покрутити пальцем біля скроні і вийти з чату…
– Маю. Але я вчиню інакше. Якщо я знайду твою адресу – пустиш? Я хочу відкрити сім твоїх замків. Я хочу опинитися всередині.

В тексті є: небезпечний герой, потайлива героїня, стосунки за перепискою, емоційно і чуттєво 18+

Перше кохання – найчастіше трагедія. Дашине не стало виключенням. Стас – найкращий друг її старшого брата, а разом з цим той, через кого серце билося швидше, – одружився, не давши Даші жодного шансу.
Вона навчилася з цим жити, виросла, зустріла іншого. Мабуть, кращого за Стаса, більш достойного, але коли доля дала їй другий шанс – без роздумів кинулася у вир із головою. В біль і ніжність. Страх і пристрасть. В кохання до того, кому обіцяла: відвоює.
Біда лиш в тім, що Даша не підозрювала, з ким доведеться воювати і чого їй вартуватиме перемога.

– Ти запрошений на моє весілля, до речі.
– Неодмінно, Носику. Тост скажу про те, як у сімнадцять до мене під будинок прийшла… 
– Стас, не треба про це, будь ласка. Мені соромно й досі. 
– Бачиш, ти соромишся, а я пишаюся навіть. 
– Чим пишаєшся? 
– Така дівчина в мене була закохана. Чим не привід для гордості? 
Він пожартував, а у Даші серце мертвіло. Вона усвідомила, наскільки її згода сходити на каву з першим коханням була необачною і самознищувальною. 
Вісім років боролася. Вчилася жити з нерозділеним коханням як даністю. Переконувати себе в тому, що комфорт поряд із Богданом – це максимум, якого вона прагне. А потім... 
Стас сидить навпроти, і немає нічого в її житті важливішого, ніж бажання ввібрати кожне його слово, погляд і доторк. 

Вона – спадкоємиця бізнес-імперії, її майбутній чоловік має влаштувати в першу чергу батька.
Він – простий хлопець, який закохався з першого погляду і на все життя.
Вони – не пара, але він завоює її наперекір усім заборонам.

– Моя донька зв'язалася з водієм... Це правда, Полю?
– Тато...
– На питання відповідай! – Михайло мружиться, пірнаючи поглядом у зіниці, а звідти – прямо в душу доньки.
– Я вагітна, тату. Я все одно піду.
Це не погроза. Поліна впевнена у своїх словах.
Батько відпускає її плечі, робить крок назад.
– Тобі ж краще, якщо збрехала.
Ці слова – останнє, що чує Поліна перед тим, як найрідніший і найважливіший в її житті чоловік захлопує двері. Далі – знову клацання замків.
Поліна мріє про єдине: щоб її Гаврило за нею прийшов.