– Т…т…ти хто такий? – легінь тремтів, мов осиковий лист. І оце представник незламного гірського народу? Срамота! – Я зараз закричу! Дуже гучно!
– А я тебе вдарю дуже боляче, – пообіцяв я. – Де гроші, Лебовські… Тьху ти. Тобто, як тебе там… Дралін!
– Я Двалін!
– Один фіг. Де стільці… Трясця, та що ж таке! Гроші де? Картярський борг – то святе, чув таке?
– Нема в мене грошей, – насупився він.
– А в мене от інша інфа, – не погодився. – Ну, квартирку твою не рахуємо – вона хоч в елітному районі, та вбога. Та й довго це – продаж, документи… Але пташка на хвості принесла, що у тебе в сейфі є пара артефактиків, дуже цікавих. Все, що потрібно – це твій одяг і мото… Та ну що ж за день сьогодні! Твій відбиток аури і код треба, коротше.
– Ті артефакти – для дослідів! В цілях науки! – визвірився дворф.

Я посміхнувся у відповідь.

– А грати з тими дядьками ти теж в ім’я науки сів, Дерун? Ми можемо це зробити або швидко, або по-моєму. Тобі який варіант подобається? Результат, запевняю, буде той самий.
– Я Двалін! – набичився він. – І нічого ти мені не зробиш! Я… Повідомлю в Корпус Вартових!
– Ісламської революції? – іронічно перепитав я. – Тільки не питай, що це значить, все одно не зрозумієш. Та скаржся хоч самому падишаху… І теж не питай, хто це такий, не зрозумієш. Але тоді вони дізнаються про твоє надмірне захоплення азартними іграми… А потім дізнається й твоє начальство. Цікаво, що вони скажуть…

От що мені подобається – так це те, що в плані сантехніки в них майже ніц від нашого світу не відрізняється. І в плані всяких супутніх речей – теж. От мило, а от рушник… Загортаємо мило в рушник. Зважуємо в руці… Годиться.

– Ну що, голубе мій шизокрилий, – радісно помахуючи “знаряддям”, я вийшов назад до кімнати. – Згадаймо молодість!

От ви, нарешті, й маєте можливість побачити Дваліна, який вже з'являвся у попередніх книгах. Також новому розділі з'явиться ще один... старий знайомий хх))