– Я щаслива за тебе. Твої очі світяться від щастя, але трішки хвилююся. Ти впевнена у своєму бажанні довіряти йому без жодних обережностей? Від наркоманії не так легко позбутися.
– Впевнена. Я допоможу йому позбутися цієї залежності назавжди, – я зробила черговий ковток кави.
– А якщо не вдасться?
– Олю, не навіюй меланхолії, – звівши брови разом, відповіла я.
– Пообіцяй мені, що ти адекватно будеш розцінювати ситуацію без рожевої плівки на очах, – з насторогою сказала вона.
– Добре. Обіцяю тобі, – я закотила очі.
– А що з Дімою? Мені здавалося, що ти досі щось відчуваєш до нього? – вона пильно дивилася на мене, не відводячи погляду.
– По-моєму, ми вже говорили на цю тему, і тобі дала конкретну відповідь. Ці почуття, що залишилися обросли ненавистю, – роздратовано відповіла я, піднімаючись.
– Таке неможливо. Почуття так просто не згасають, і ти це сама розумієш, – іронічно сказала Оля.
– Я не хочу говорити про цього кретина. Він поїхав, і надіюсь, що я більше ніколи його не побачу. Достатньо настраждалась через нього.
– Добре. Як скажеш, – зупинилась вона.
– Ти сьогодні прямо в ударі! Не можеш заспокоїтися.