Сьогодні в Даші й Ігора відбулася не найприємніша розмова. Як гадаєте, чи отримає капітан Стриженко відповіді на свої питання?

Продовження "Його маленька сильна дівчинка" вже на сайті!

- Може ти й маєш рацію, - втомлено сказав Ігор. Він зробив ковток гарячого напою, а потім поставив його на стіл і почав: - Сьогодні ми з Макаром переглядали старі справи, щоб знайти додаткові зачіпки. Більшість з них була ще архівною й не мала аналогів в електронній базі. Все це ми робили вже безліч разів, але цього разу я подумав ось про що… - пауза, наче Ігор підбирав слова, а потім озвучив те, що колючками впилося у свідомість: - чому Котова Дар’я Олександрівна раптом вирішила забрати свою заяву? Чому, на відміну від своєї сестри не пішла далі?

Від запитання мороз пішов шкірою, хоча, чого дивуватися – від Стриженка варто було цього очікувати. Він же не дурний, і рано чи пізно про все б дізнався. Втім, яка різниця, якщо вона вже давно закрила для себе цю справу? Чи змирилася? Схоже на те – вірити у справедливість вже навіть не вміла. Рука з горнятком ледь помітно сіпнулася, розливаючи на пальці гарячу рідину. Повільно взявши серветку, почала витирати обпечене місце, хоча болю й не відчувала. Взагалі нічого не відчувала.

Тиша заповнила весь простір кухні, й лише через деякий час її порушила Даша:

- Сподіваюся, ти не настільки дурний, щоб чекати відповіді, - промовила холодно. Жодного бажання пити чай, як, власне, й розмовляти з поліцейським, в неї тепер не було. А в тому, що навпроти зараз сидів саме правоохоронець, а не її друг, навіть не сумнівалася. Повільно вставши, вона підійшла до раковини й вилила чай. Вимивши за собою посуд, лікарка на автоматі витерла руки й пішла до дверей. Там на неї вже чекав Ігор.

- Чому ти це зробила? Це ж була заява на Дениса? – перекрив їй вихід чоловік.

- Я не розмовлятиму з тобою про це. Це не твоя справа, - відводячи очі, вперто відповіла.

- Моя. І ти це чудово знаєш, - голос тремтів від роздратування. Вона не розуміла чому його це так зачепило, але… Начхати – пояснювати нічого не стане.

- Справи Аліни це не стосується. Як і перевертнів, то ж таки ні – не твоя! – процідила крізь зуби й спробувала обійти чоловіка, але він раптом схопив за талію, зупиняючи. Немов розряд струму пройшов всім тілом Даші й на мить в очах потемніло. Вона в страху щосили штовхнула його. Навіть Оскар, котрий до того спокійно спав під столом, скочив на лапи та вишкірився. – Відпусти мене! – закричала, не тямлячи себе. Дідько! Це знову коїться з нею. В моменти паніки вона переставала контролювати власні дії, а замість раціонального мислення працювали лише інстинкти.

- Дашо, якого дідька коїться? Чому ти одразу мені все не розповіла? – прогарчав, але зробити крок не наважився – стаф стояв між ними, готовий кинутися на захист любої хазяйки щомиті.

- Це не твоя справа! Я тобі нічого не винна! – ще раз повторила, обхопивши себе однією рукою за плечі. Очі почало пекти від невиплаканих сліз, але ні – вона більше не те слабке дівчисько, щоб рюмсати. Дівчина знову спробувала вийти, але Ігор раптом схопив за лікоть, вправно розвертаючи так, що Оскар опинився позаду неї й не міг нічого вдіяти.

- Винна. Принаймні пояснення. Чи, може, ти просто хочеш за допомогою сестри виправити помилку свого минулого? Те, що самій вже не під силу?