Та-даааам

Та, я трошки дивна, додала розділ ше в неділю, блог пишу тільки зараз. Може, я б і не написала б той блог, точніше б не писала його зараз, якби не хотіла льопнути в блог невеличку цитатку:

— Ви увесь час жартуєте над собою, — герцог криво всміхнувся, — але якщо чесно, то які у вас цілі на життя?

Цілі на життя? Це що? Народитися, жити та померти бажано після двадцяти?

Мені здалося, що Джеймс десь там гмикнув.

— Я не...

— Перед тим, як ви продовжите мучити Ві, я б хотів щось сказати, — зненацька Генрі поряд знявся на ноги і поглянув на мене, що мені стало недобре. Він що, зажадає, аби мене вигнали звідси ще раніше, бо я на нього накричала? — Як би це не було дивно для вас, але я хочу... ні, не так, я краще вимагаю, аби Ві стала моєю дружиною і згодом колись герцогинею Рейвенською... знову.

Мені здалося, ніби моя щелепа стукнулася об стіл. Тиша була настільки гнітючою, що вуха почали боліти.

— Прошу?

А ше в мене є артик до «Кайранту». Не те щоб я була дуже вправна у цьому, але треба ж чимось прикрашати чорно-білі літери :)