Хтось догрався!

Що ж, сьогодні у “Його маленька сильна дівчинка” дійсно весело. Скажено “весело”. Настільки, що наш капітан Стриженко готовий собі зуби розтрощити, аби лише не видати те, що знає тепер про Дашу. Що з цього вийде?

Читайте продовження вже на сайті!

На другому поверсі біля дверей VIP-залу було світліше, і на камерах було чітко видно й дівчину й рудого пса. Молодого, з сильним тренованим тілом і знайомим неслухняним хвостом. Усвідомлення того, що на екрані був Оскар, а не хтось, схожий на нього, прийшло миттєво. А якщо так, то й дівчина поряд з ним – Даша. Ігор до болю стис зуби, а в тиші кімнати надзвичайно голосно пролунав звук ламання олівця. Роздратовано відкинувши його на крісло, чоловік гиркнув:

- Перемотай і покажи у сповільненому варіанті! – жадібно вдивляючись у кожен кадр, Стриженко спостерігав за тим, як лікарка випростала руку з ліхтариком. Судячи з того, як труснуло хлопця – це був шокер. Далі у зал блискавкою заскочив стаф, а слідом і його власниця. Хвилину чи дві нічого не було видно, але після цього у коридор вискочила інша гостя, за нею – пес, і тільки потім Даша. Різкий рух, і вона миттю закрила за собою двері. Певно, в останній момент кинула гранату, яку знайшов під столом – іншого пояснення не було. – Де зображення з камер у залі? – роздратовано запитав. Відео з коридору було недостатньо, щоб зрозуміти, що саме відбувалося всередині.

- Там у нас немає камер, - поспіхом запевнив управитель.

- Лео, трясця твоїй матері, де відео?! Які звинувачення в тебе взагалі до цієї дівчини, якщо єдине, що видно – що її пес вдерся до кімнати?! – у таку відверту брехню вірити він не збирався.

- Він пошматував руку одного з гостів, - відступив на крок від розлюченого поліцейського чоловік.

- Відео, - процідив крізь зуби.

- Ігорю, в мене дійсно немає відео з тих камер, - заспівав по-новому приятель. – Вони не завжди ввімкнені на відміну від інших. Зрозумій – це політика закладу, - вперся вже спиною у стіну Леонід. – Ми бережемо репутацію наших гостей, саме тому до нас і ходять відпочивати.

- А що як вони б захотіли звернутися до поліції офіційно? Ти про це подумав? Зважай – якщо до мене чи когось з моїх хлопців прийдуть з цією справою – можеш забути мій номер, - продовжував насідати Стриженко.

- Не звернуться – їм це дійсно ні до чого, - схоже, треба було перекладати як: «Увага правоохоронців їм ні до чого». – Я ж хочу зрозуміти, чи не причетні до цього конкуренти – мені повторення такого «щастя» не потрібно.

Ігор прикрив очі й повільно видихнув. Перш за все треба опанувати себе й хоча б трохи заспокоїтися. Зайва злість – поганий порадник.

«Ну, лікарка, догралася! Ти мені миттю все поясниш, інакше й тобі, й руданю дістанеться так, що про спокій забудеш!»

- Я вилучаю всі записи, - простягнув він свою флешку охоронцеві.