Лютий ворог — знижка!!!

                                     Вітання, мої любі!

              Сьогодні діє знижка на історію Софії та Івана.

         Запрошую до бунтівної та інтригуючої історії кохання.

Софія загартована крутими поворотами життя.

 Сильна, впевнена в собі, вперта.

Після зради молодого чоловіка в її душі поселяється холод та байдужість.

В життя Софії вривається чоловік сім’ю якого вона люто ненавидить.

Софія намагається протистояти йому і собі, щоб не закохатися, адже він її лютий ворог.

Іван цілеспрямований, владний, який не зупиниться ні перед чим, аби досягнути свого.

Зустрівши Софію, Кохан збагнувши, що саме вона, а не Беатріс потрібна йому. Протистояння дівчини ще більше інтригують його.

Залишившись на краю світу із нею у двох, він розуміє, що це єдиний шанс закохати її в себе.

Анотація. — Лютий ворог.

Кохан виявився правим. За Софією велося стеження і не тільки Коханом. Хтось іще полював на неї, хто саме, було не важко здогадатися. Адже вона стала поперек горла колишньому партнеру покійного батька.

Тепер Софії потрібно переховуватися разом з тим кого, люто ненавидить. Жити з ним під одним дахом в повній ізоляції, на краю світу в суцільній темряві. Потрібно триматися, аби не зійти з розуму і не закохатися.

                                            Уривок.

Гальцева на силу відкрила очі, її розбудив галас за дверима, які різко відчинилися і в кімнату увійшли дві постаті.

— Іван, вийди будь ласка. Софія спить. Пошепки звучав голос Ангеліни.

— Ангеліно, заспокойся. Нам потрібно поговорити.

В кімнаті панувала темрява, сонна Гальцева лиш бачила постаті, які були неподалік. Дівчина поїжилася від раптової прохолоди, ще так хотілося спати.

— Іван, прошу вийди.

Кохан наче не чув Ангеліну і увімкнув світло, яке різало очі Софії. Вона зажмурилась. Тіло здалося надто важким, здавалося всі сили залишили її. Вона кутаючись у плед попросила.

— Вимкніть світло.

Ангеліна увімкнула торшер і вимкнула люстру. Софія відчула як знову провалюється у сон, в якому Кохан щось в неї хотів. Вона крізь сон чула обурення подруги« — Я з тобою не розмовляю.»

— Ангеліно, мені це потрібно. Просився Іван, а тоді попросив. — Залиш нас, прошу і, будь ласка зроби дві кави.

Слісарчук важко зітхнула і не погоджуючись закивала головою подалася з кімнати зачинивши тихо за собою двері.

Кохан підійшовши присів біля Сонної Софії. Вона здається не реагувала на нього. Він посміхнувся, дівчина таки спала, мабуть, В’ячеслав перестарався зі снодійним, але це їй на благо, хоч виспиться і на трохи забуде про все. Вона надто мила. Біляві пасма прикривали привабливі риси обличчя, яке здавалося ідеальним. Тонкі брови правда не в моду, не як у Брєжнєва, довгі вії теж не нарощені, акуратний носик і бантиком вуста, злегка пухкі. — Красуня! Нею можна милуватися довго, та пора будити. Він акуратно забрав пасмо білявого волосся з її обличчя і лагідно покликав.

— Софіє, прокидайся.

Дівчина на силу відкрила очі побачила Кохана, серце затріпотіло в грудях. Він сидів поруч із нею на складеному дивані. Ось чому їй так тісно. Вона різко сіла, закривши сонне обличчя руками, а тоді поправила волосся і роздратовано глянула на чоловіка.

— Ти дуже красива. У пів тону кинув він.

Почутим Софія була збентежена, і великими очима дивилася на нього, адже не вірила йому. Присутність Кохана допомогла їй швидше прокинутись, розбудивши в її душі бурю емоцій. Прочистивши горло вона хриплуватим голосом запитала.

— Кохан, ти коли-небудь даси мені спокій?

Іван хмикнув і прискіпливо дивився на неї, оте її Кохан, страшенно дратувало його. Він змовчав, здогадуючись, що вона навмисно так його називає.

— Звичайно, Софіє, я дам тобі спокій, але лиш тоді, коли Войтко опиниться за ґратами.

Дівчина звузила зіниці й старалася приглушити шалений стукіт свого серця з недовірою запитавши.

— Ти сам віриш у те, що Войтко арештують.

— Вірю, Софіє. Пильно заглянувши в її очі запевнив. — Та для того, аби це сталося, потрібно діяти, а не чекати поки почне свої брудні справи він. Холодно констатував Іван.

Софія потягнула плед на себе знову кутаючись у ньому. В голосі співрозмовника чулися нотки докору — це було наче звинувачення за бездіяльність. Дівчина важко зітхнула, мабуть, він правий, але вона ще дрімала, просто хотілося спати. Зовсім не бажаючи цього вона зівнула.

— Ти не виспалась? Посміхнувшись запитав Іван краще вкриваючи її пледом.

— Дякуючи тобі. Фиркнула.

У двері постукали, чоловік дозволив увійти, в кімнату для відпочинку увійшла економка В’ячеслава з тацею в руках, на якій була кава та круасани. Кохан піднявшись забрав у жінки тацю й подякував їй. Поставивши тацю на поверхню тумби за диваном, узяв з неї одну чашку і підійшов до Софії та мовчки простягнув її дівчині.

Гальцева ніяк не могла опанувати себе, почуватися поруч з цим чоловіком спокійно і безпечно, неможливо. На мить заглянула в його темно-карі очі, не сміло взяла чашку з його рук, холодно кинувши.

— Дякую!

— Прошу!

Тихо промовив він і взявши й собі каву присів поруч. Надто сильно хотів знаходитись ось так близько до неї й зараз не міг собі відмовити не скористатися моментом, до того ж вона не втікала. Як він і передбачав, дівчина не втішилася такій його близькій присутності, про це свідчив її невдоволений вираз обличчя, та поки вона мовчала смакуючи каву. Він теж пригубив гарячий напій обмірковуючи з чого почати розмову, хоча й мовчати поруч із нею було задоволенням.

— Софіє, нам потрібно об’єднатися. Я тобі уже про це говорив і повторюю знову. Я втратив надто багато часу. Я ледь не місяць шукав твою матір і вже тиждень не можу домовитися з тобою. Ти ж розумієш, що Войтко вичікує слушного моменту аби прибрати нас. Він це зробить, або по одинці, або разом. Для нього це не важливо, ми для нього проблема, а ти добре знаєш, як Арсен розв’язує проблеми. Немає людини, немає проблеми. Кохан змовчав про те, що було йому відомо, аби не налякати це миле створіння ще більше.

— Я не впевнена, чи хочу з тобою об’єднуватися, Кохан. Сухо відсахнулася дівчина обгорнувши чашку руками, її пильний погляд прикипів до гарячої суміші в ній, голові творився суцільний хаос.

Кохан не погоджуючись закивав головою, та з відчаєм заговорив.

— Надто пізно мала. Ти кинула виклик Войтко, коли не віддала йому ту чортову фіолетову теку і зірвала передвиборчу компанію. Чоловік важко зітхнув, пригубив каву і невесело додав. — Дороги назад немає і вибір в тебе не великий... Тобі доведеться або змиритися, що тебе чекає така ж доля як твого батька, або ж ти протистоятимеш Войтко.

Софія хмикнула і прискіпливо заглянула в очі чоловіка. Він надто багато знав. Звідкіля? Вона обов’язково це з’ясує. З недовірою повторила його останні слова.

— Протистояти Войтко?!! — Це щось з розділу фантастики. — Це неможливо! Єдиним правильним рішенням було втекти з України, але це варто було зробити завчасно.

— Погодься, здаватися теж не вихід. Холодно кинув чоловік, а тоді вирішив попередити дівчину. — До речі, я хочу аби ти знала. Спілкуючись зі своїми друзями й приїжджаючи до них, ти наражаєш їх на небезпеку.

                                   Продовження тут

                    Рада вітати вас на своїй сторінці.