Вітаю, мої любі!         

Сьогодні діє знижка на історію Всеволодів та Соломії.

Вона — від розпачу погоджується на пропозицію батька.

Він — змушений погодитися на цей шлюб, адже батько поставив умови.                        

                                       Читати тут             

                                        Анотація.

Соломія не замислюючись погодилася вийти заміж, за практично невідомого їй чоловіка, аби врятувати батькову компанію. Її коханий Ілля так і не повернувся зі стажування. Знайшов собі іншу. Недавно його мама приходила до неї та повідомила її про це, тож втрачати все одно нічого. Батько ж пообіцяв, що це не серйозно, лише потрібно аби вона погодилася. Натомість батько нареченого виведе їхню компанію з банкрутства.

Спочатку відмовлялася, а потім махнула на все рукою, стало жаль батькову дружину, та малих братика з сестричкою.

Чим обернеться для Соломії її бездумність? Чи не буде запізно все змінити?

            (Картинка клікабельна)                    

                                             Уривок.

— Соломіє, завершуй роботу, потрібно поговорити. — Сухо наказав. — Зрештою зараз сюди принесуть сніданок.

Ще кілька разів клацнувши по клавіатурі дівчина закрила ноутбук, та зняла комп’ютерні окуляри й поклавши їх на стіл, невдоволено глянула на чоловіка.

— Ми ще не все обговорили. — Холодно поцікавилася. — Ми тільки те й робимо в день і в ночі, та толку нуль. Заклала руки на грудях і ногу за ногу, спершись на спинку дивану.

Її невдоволений погляд не подобався Всеволоду.

— Соломіє, завтра на обід до нас приїдуть, твої та мої батьки. — Поставив перед фактом.

Бачив як дівчина невдоволено закрила очі.

— З яким візитом завітають? — Холодно поцікавилася.

— Завтра дізнаєшся. — Без емоцій кинув, не хотів говорити правду, адже знав знову нервуватиме. Вирішив, менше знає краще спить.

Піднялася та подалася до вікна, за яким клубочився густий туман.

— Я на завтра запланувала візит до сестри, ще тиждень тому. — Роздратовано повідомила й так само запитала. — Тепер мені, що все скасовувати?

— Так, Соломіє. — Гаркнув і підійшов до неї.

— —

Не подобалося чоловікові, що знову капризує. Навіщо так поводиться? Адже добре знає, що уже нічого не змінити.

 Соломія звузивши зіниці пильно дивилася на нього кілька хвилин, а тоді висловила свою точку зору, висунувши Черних звинувачення.

— У мене складається враження, що ти зібрався прийняти все як є.

— А у тебе є інші пропозиції? — Рикнув зупинившись зовсім поруч. — Якщо є, я готовий їх вислухати.

— Нема. — Огризнулася. — Та це питання часу...

— Що ти маєш на увазі? — Насторожено запитав. Тілом пробігся страх, адже в її словах добре чулося попередження.

— На відміну від тебе, я не збираюся сидіти склавши руки, і покірно схиливши голову, виконувати божевільну вигадку свого батька. З досадою попередила.

 Бліда шкіра обличчя Соломії свідчила про перевтому, чоловік — це добре розумів. Її слова ж насторожували. Вона щось замислила. Мабуть, щось не дуже хороше, адже виходу з ситуації справді немає.

— Невже кинеш своїх малих напризволяще? — З недовірою допитувався Всеволод, хоча усвідомлював, у паніці вона може це зробити.

— У них є батько. — Лиш відмахнулася.

Всеволод хмикнув, і додав не мало важливий факт.

— У тебе теж. — Витримав паузу спостерігаючи як вона втомлено кліпає очима.

Примружився. — Коли ж вона встала? Запитав сам у себе. Вона мовчала, тож вирішив додати.

— Малі тобі цього не вибачать. Якщо ти їх викинеш, з того життя в якому вони звикли жити. Ти для всіх станеш, ворогом номер один. Зможеш так жити?

— Звикну.

                      Приємного читання.