Я знайшла там, де не шукала, портал у інший світ!

І Перелесник каже, що там немає москалів)))

ДЕРЕВО ПІД ОЗЕРОМ

Це смішно до сліз, та водночас болить, зачіпаючи незагоєне. Містичні дивовижі в реаліях війни, зруйнованого сьогодення.

Після не надто приємного досвіду, я поклялася, що не писатиму таких блогів, але тут просто не змогла з вами не поділитися!

Бо це крутезна, неймовірна, захоплююча  історія! З відсилками до Лавкрафта, «Гаррі Поттера», «Володаря перснів», з музикою, що лунає не лише в навушниках Ясі, а й у твоїй голові.

Мурашки біжать шкірою від того, якими живими виходять з-під клавіш автора бабки-йожки, Перелесник та інші дивні створіння.

Я вже давно не читала чогось такого дитячого та дорослого водночас. Такого веселого та сумного. Реального та надприроднього.

Навіть виписала вам кілька цитат, які зачепили чи розсмішили. Пи.Си. Про те, як героїня проспойлерила Перелеснику «Атаку титанів» прочитайте самі, бо це такий АУТ, шо най бог бороне! :D

* * *

«Дурна була думка – робити яскравий макіяж. Всі баби з дідами в жмеринському автобусі витріщались на мене, наче я зі сторінок розмальовки «Барбі пролітає над гніздом зозулі» вилізла».

***

Дзявчик десь там заливається гавкотом, бігає десь по кімнаті, наче ганяється за кицькою. І наче кицька там дійсно є. Чи… не кицька? Бо ж не може кицька так гидко хихотіти, як…

…бабки-йожки відірвали ляльці голову вночі й порізали всі її платтячка…

(тут в мене вже почалися дрижаки під час читання розділу… далі – більше!)

* * *

«В обід йду вигулювати Дзявчика й вкотре перечитати книжку про фейрі. Всі від того задоволені. Бабуся – бо я нарешті вилізу з хати. Дідусь – бо дам ноутбука, пограти в ігри. Дзявчик – бо йдемо в гай, де можна гасати, як йолоп. Одна тільки я не відчуваю нічого абсолютно.

Сонце безжально б’є в очі. Вони ж – болять пекельно. Нишпорю у торбі з вилинялим Ктулху. Дістаю окуляри. Надягаю. Видихаю з полегшенням. Дивлюся на Дзявчика – пес дзюрить під кущем. От і добре. Добре, що у нього все добре».

(А тут усі читачі дружно позаздрили Дзявчику))

***

Дзявчик не знає, що таке війна. Не розуміє, чому одні люди йдуть вбивати інших. Спостерігаючи за ним, я заздрю його безтурботності.

Так по-дурному все вийшло. Раніше, за місяць до початку, я не цінувала Київ. Я думала, що хочу кудись поїхати, далеко-далеко. А зараз тільки про Київ і думаю, мрію повернутись. Мрію про вулички без війни та звуків вибухів. Про какао на мигдальному в «Каштані». Мрію про подруг. Про ранки на сімнадцятому поверсі. Мрію про мої книжки, від яких лишилась лише одна. Мрію про одяг і прикраси. Про усмішки, сміх, фільми Параджанова, книжкові крамниці, блошиний ринок на Петрівці.

Я мрію про ту Ясю, що живе у Києві. Ця, нова Яся, мені не подобається. Вона нещасна, слабка, крихка і потріскана, як стара чашка. Їй все болить, і болить незаслужено. Вона – самозванка. Слабачка, що сидить у безпеці, але все одно плаче, ниє. Тюхтійка вбога.

* * *

От був би в мене хоч якийсь дар, хоч маленький… все б змінилось. Може, якби я мала очі-лазери, як Циклоп, я б могла спопелити ними всіх цих кацапів. Може, якби я мала пазурі, як в Росомахи, я б їх на шинкувала до консистенції капусти.

(Ну, хто ж про це не мріє, га?:)))

* * *

— Лесь.

— Е-е-е? Лесь? І все?

— А чого ти очікувала? — огризається він.

— Не знаю, — я смикаю плечем, — чогось… волшебного. Ти ж типу фентезійне створіння, а ім’я хіба з Подерв’янським асоціюється. Все одно, що ельф Олєг.

(Всі діалоги з Перелесником – це просто окремий вид мистецтва, запасіться хустинками, бо сміятися будете до сопель)))

ТИЦЯЙТЕ СЮДИ, ЩОБ ПРОГУЛЯТИСЯ З ЯСЕЮ ТА ДЗЯВЧИКОМ СТЕЖКАМИ МІСТИЧНИХ ДИВОВИЖ!