Знижка 12% на (не) покірну.

Вітаю, мої любі!

Сьогодні діє знижка на спекотну історію Юлії та Тимофія.

                                    (Не) покірна.

                                      АНОТАЦІЯ.

Юля зрадила чоловікові, хоча як це трапилося, збагнути не могла. Остап не розбираючись, викинув її зі свого життя.

Минуло десять років. В Юлі підростає донька. За ці роки жінка навчилася, міцно витримувати удари долі. Після розлучення боялася стосунків. Жінка надто цінувала власну свободу та незалежність. Тепер навіть сумнівалася, чи потрібні їй стосунки... Не хотіла більше бути вірною, послугою, та покірною дружиною.

Життя жінки різко змінив прикрий випадок на дорозі, після якого в її життя нахабно увірвався владний, сильний чоловік...

Чи зможе Юля протистояти йому та не підкоритися..?

                                           Уривок.

Юля стояла біля трапу літака в очікуванні гостей з Китаю, поруч надто близько до неї стояв Фабіян, у брендовому костюмі кольору марсала, та білій сорочці. Начищені до блиску туфлі. — Цікаво, сам старався? Мабуть, ні. Сама ж собі відповіла, Коваль. Різкий чоловічий парфум виїдав очі, так, що хотілося відступити від нього. Вона не могла бачити його погляд, адже очі чоловіка прикривали сонцезахисні дзеркальні окуляри.

Юля відчувала, як він торкався її, ледь не притиснувшись до неї, це дратувало, не менше як й те, коли він відверто розглядав її, як тільки вона приїхала сюди. Юля почувалася геть не зручно, добре, що погода дозволяла одягнути верхній одяг, яким виявилася коротка сіра шубка. На дворі було лиш плюс десять, а кілька хвилин тому, взагалі крапав дощ.

— Вам не холодно? — Дивлячись кудись в перед, поцікавився Тимофій.

— Навіщо увесь цей маскарад? — У відповідь невдоволено запитала Юлія.

— Що саме? — Напружено поцікавився Фабіян.

— СПА, вечірня сукня, я ж могла спокійно одягнути діловий костюм.

— Тут я вирішую у, що вам одягатися. — Холодно кинув чоловік.

«— Звичайно. Звичайно. Ти ж тут бос...» Про себе невдоволено коментувала Юля, і роздратовано знову запитала.

— А як же мої бажання?

Фабіян мовчав, очевидно порахував не потрібним, ані відповідати на її запитання, ані враховувати побажання.

З літака вийшло двоє чоловіків одягнених у чорні костюми, в масках на обличчях, та сонцезахисних окулярах.

— Маски! — Наказав Тимофій оглянувшись на Мишкова.

Роман Анатолійович подав йому дві маски, одну з них Фабіян вручив Юлі.

Жінка взяла маску і відразу запротестувала.

— Я не одягну маску. Ви хочете, щоб увесь шар косметики, який мені наклали в салоні зсунувся?

Фабіян мовчки одягнув свою маску і так несподівано забрав маску в неї з рук, обережно одягнувши її, їй на обличчя. Юля лише великими та роздратованими очима дивилася на нього. Хотіла було висловити протест, та він змусив її повернутися обличчям до трапу, по якому уже спускалися китайці. Троє чоловіків у чорних костюмах й жінка теж у червоній вечірній сукні, яку було видно з-під плаща. Двоє перших чоловіків, що спустилися вже стояли в низу.

Далі почалося знайомство, кілька фраз, з якими Коваль впоралася блискуче, бо китайську знала краще ніж добре.

Навіть не зрозумівши, як це трапилося, вона вже ішла під руку з Тимофієм, який вів її до свого автомобіля, адже китайці сідали в інше авто.

Фабіян відчинив їй задні дверцята свого Гелентвагена. В душі Коваль кипіла від люті, вона не звикла до таких відносин, і взагалі до чоловічої присутності в її житті.

— Ви можете не торкатися мене?!! — Оглянувшись й зупинившись між салоном авто, та чоловіком зірвалася вона. — Мені це не приємно.

Дивлячись на неї крізь окуляри Тимофій посміхнувся і наказав.

— Сідайте в авто і не привертайте зайвої уваги.

Юля закотила очима і таки сіла в машину, її все дратувало, а особливо сам Фабіян, зі своєю вседозволеністю.

Тимофій сів поруч, вона відсунувшись, глянула на нього, розлючено запитала.

— Куди ми їдемо?

— В ресторан.

Коротко відповів чоловік і всівся зручніше, розкинувши ноги.

— Чому в ресторан, а не в офіс?

Чоловік мовчав і це дратувало Коваль, в неї була ціла низка запитань і вона мусить їх поставити.

— Скільки часу ми будемо в ресторані?

— Ви поспішаєте? — Лиш сухо у відповідь запитав Фабіян.

— Звичайно. Мене чекає донька, і ще ціла низка справ. Чи ви гадаєте світ обертається навколо вас?

Тимофій важко зітхнув, й суворо запитав.

— Ви можете помовчати?

— Не можу. — Лиш роздратовано відсахнулася жінка.

— Юлю, не змушуйте мене використовувати кляп. — У пів тону прошипів чоловік.

— Ви садист?!! — Фиркнула Юля і вийнявши телефон зайшла спочатку на електронну пошту, а тоді у програму для проєктування.

Фабіян дивився на неї й не міг відірвати очей. Сьогодні вона виглядала неперевершено, але її непокора виводила його зі себе. Чому вона так поводиться з ним? Невже вона насправді така? Ні! Він не хотів в це вірити, хоча її поведінки пояснити не міг. Ось знову наче йому на зло залізла в телефон, замість милого спілкування, закочує істерики. Для чого? Він же і наміру не мав її ображати, окрім цього випадку на пішохідному переході, та це було з необережності. Не зважаючи на це, її вибрики він терпіти не буде, і потурати їм тим більше.

Було нестримне бажання, забрати в неї телефон і віддати уже після того, як відвезе її додому, та вирішив не накалювати ситуацію іще більше. Хоча стримати себе було важко, хотілося привернути її увагу, щоб вона приділяла час йому, а не гаджету.

Авто зупинилося Тимофій вийшов і подав руку Юлі, вона не скористалася цією пропозицією. Адже була обурена його нахабністю до глибини душі. Він забирає від неї такий цінний час, через нього вона змушена піти з бюро перекладів, ще й погрожує, коли вона висловлює невдоволення. Хам. Невіглас. А потім вдає хороші манери. Жінка ледь стримувалася, щоб не забратися і піти звідси. Їй не потрібна співпраця з ним, не потрібні його гроші, не потрібен й він сам. Вийшовши з авто Юля поправила низ сукні та зробивши кілька кроків зупинилася чекаючи, як на Фабіяна, так і на китайців.

Тимофій нагадував громову хмару, підійшовши до неї зняв чорні окуляри й спопеляючим поглядом заглянув їй в очі. Роз’ятрено дихав їй в обличчя.

— Припини свої вибрики. — Крізь зуби процідив він. — Ще одна твоя витівка і ти додому не повернешся взагалі... — І не тільки сьогодні...

Він лише стояв поруч, і навіть не торкався її, а було відчуття наче вона в лещатах. Гарячий подих Фабіяна обпікав обличчя. Живіт скрутило від нервової напруги. Було страшно, адже він монстр і може собі це дозволити. Страх за Сніжану гонив кров по венах, так, що аж вухах дзвеніло.

Змигнула повіками, її рука вже була у його міцній долоні ще й добряче стиснута. Юля стисла зуби в очах блищали сльози, але вона не може дозволити їх собі зараз. Вона мусить провести ці переговори, бо китайцям байдуже до її емоцій і проблем, вони прилетіли сюди не для розваг, в них тут своя ціль.

— Вимкни телефон. — Рикнув нахилившись Фабіян.

Юля змигнула повіками та вийняла лівою рукою телефон з кишені шуби. Тільки встигла вимкнути його, як гаджет опинився в руках Фабіяна.

— Віддам після переговорів, якщо будеш покірною дівчинкою.

Коваль призупинилася з трудом проковтнувши ком злоби, та ненависті до цього невігласа. Який вже тягнув її за собою. Його поведінка жахала, навіть Гудима, був пай хлопчиком, у порівняні з ним.

                                          Продовження тут