Привіт, дорогі друзі та читачі!

Війна з окупантом триває. Наша земля вкривається кров’ю наших воїнів, наших громадян, слізьми матерів, дружин та дітей, потом волонтерів та небайдужих людей. Мета у нас одна – вибити ворога за межі України. Наші герої, ціною власного життя, зберігають наше, прикривають нас своїми тілами, роблять усе можливе та неможливе задля того, щоб в тилу ми мали можливість відчувати себе в безпеці. Хвала і дяка їм за це.

Та ніколи і нікому не варто забувати, що ворогом росія не стала в одну мить. Не варто обманювати себе, що ми якимось чином були братніми чи дружніми народами. Це все брехня. Придумки радянської влади. Усю нашу історію вони мали нас за нижчих. За таких собі недолугих молодших братів, які спілкуються смішною «тєлячєй мовой». Протягом усієї спільної історії росіяни мали непереборне бажання знищити нашу ідентичність, культуру і мову. Для них брати лише ті, хто стелиться їм у ноги і облизує чоботи. Та ми не такі. Ми вільний і гордий народ нашої неньки. Нашої України. Час розплати прийде. Він уже близько. За всі страждання, принесені ордою багатьом поколінням українців.

Як ми боролись і боримось за своє?

Завзято, сміливо та безжально!

Я дослідив і вивчив боротьбу наших предків у часи Другої Світової Війни, та після закінчення, і викладаю її у циклі «На рідній окупованій землі». Перша книга циклу «Рейд» уже завершена. У ній розповідається про опір нацистським загарбникам.

Воїни УПА, яких так ненавидять росіяни (СРСР зробили усе можливе, щоб очорнити пам’ять про них, навіяти міф про те, що вони поплічники нацистів), бились і помирали за Україну, за право називатись українцями. І не важливо, який ворог приходив на нашу землю. Він завжди отримував гідну відсіч.

Слава Україні!!!

Слава ЗСУ!!!

Слава усім воїнам, хто поклав голову за Україну!!!