Уривок із недоступного для Не-покупців.ОЦЕЙ РОМАН

"Коли я прийшла до тями, виявилося, що лежу в чиєму будуарі, а наді мною схилився Габріель. Я помітила, що стіни кімнати оздоблені дивовижним перським шовком із золотим шиттям, а весь простір довкола тьмяно освітлений свічками.

Над м'яким невисоким ложем була напнута запона з блакитного оксамиту, біля узголів'я донизу звисало червоне та біле пір'я. Навпроти висів портрет королеви.

- Де це я?.. - я підвелася на ліктях. - Що зі мною трапилося?

- Ти втратила свідомість, - відповів Габріель, ласкаво погладжуючи мої долоні.

- Чомусь я нічого не пам'ятаю…

- Не хвилюйся, - мій чоловік сів поряд зі мною на ліжку, поцілував у вуста. - Я все залагодив. Поки що все…

- Що це означає? – раптом пригадавши пронизливий погляд чорних очей брата Харгонія, я вкотре здригнулася: чи зрозумів мій чоловік, що насправді сталося, кого я бачила у бальній залі, що почула і чим це могло нам загрожувати.

Як виявилося, знав.

- Ми поговорили із королівським канцлером, і навіть домовилися про заставу та викуп, - почав Габріель.

- Про який ще викуп?- не зрозуміла я.

- На твоєму плечі - магічне тавро, а це означає … що ти все ще належиш до таємного, але могутнього ордену Чорного кажана. На жаль, ця обитель перебуває під особливим покровительством самого короля, тому...

- Але як же так? - здивувалася я, відчуваючи приступ нудоти - чи то від переляку, чи просто щось не те з'їла. - Я ж була вже одруженою, давала клятву вірності. Тобі. Коли змушена була ще раз присягнути на вірність – тепер вже Ордену. Невже таке можливо?

- Все згідно магічних законів, - Габріель доторкнувся вустами до мого чола, заспокоюючи.

- І що? Тепер я  навіки буду зватися сестра Віургія?!

- Хочу запевнити, що як твій чоловік, уже зробив та й надалі робитиму все можливе, аби убезпечити тебе від такої залежності.

- І що ти ВЖЕ зробив?

- Поки що домовився, аби тебе не чіпали.

- О…

- Але надалі змушений буду вжити жорстких мір, аби повністю усунути небезпеку.

- То я все ще не вільна…

- Я спробую зробити так, щоб тавро ордену Чорного кажана назавжди зникло з твого тіла.

- Було б добре, - буркнула я, стискуючи вуста.

- Та поки що маємо бути гранично обережні, все ж таки закон не на нашому боці.

- Коханий, як же мені не затишно без твоїх обіймів, - прошепотіла я, зручно вмощуючись в ліжку, відчуваючи нестримне бажання відволіктися від суворої реальності, відчути поряд надійне плече, здатися на волю міцного та дужого чоловіка.

- Ти така прекрасна, Алеліє, що заради тебе я готовий на будь-який злочин, - обійнявши за стан, Габріель обсипав мене пристрасними поцілунками, і  ложе аж вищало від       захвату".

Будь ласка, закинь цей роман собі до бібліотеки - я тк хочу побачити цифру ДВІСТІ.

Дякую.