Доброго дня, шановне паньство!

Нарешті моя історія "Мачушина донька" отримала нову обкладинку. Ганна знову може працювати. Правда, старенький ноут ледве тягне, тому сама майстриня своєю роботою залишилася не дуже задоволена. А от мені, як людині, що словом пише більше, ніж пензлем, - так і непогано.

А як Ганна вміє, коли під рукою нормальне "залізо", можна побачити на прикладі її довоєнної роботи. "Нечисть в мегаполісі" - історія, яку я дуже люблю. Може, тому ми з Ганною і знайшли спільну мову, що в "Нечисті" та інших горфентезі від Ганни прямо світиться крізь рядки ніжна любов до нашого Києва.

Взагалі-то, на мою думку, заради самої інформації про нову обкладинку шкода було б витраченого на блог часу. Але блоги колег Лео Нур та Ганни Зюман наштовхнули на думку детальніше розкрити історичне підгрунтя цієї казки.

І мова не про казку "Попелюшка", посилання на яку є в тегах. Справа в тому, що і місто Люнборг - столиця однойменного королівства, і баронський маєток Роде (і навіть храм при ньому), і віддалене містечко Горнборг, на хуторі біля якого пройшло дитинство головної героїні, - все це має свої історичні прототипи. От про них я і хотіла б трохи розповісти.

Сам собою, вивчати історію за моїми казками я не раджу нікому. Але якщо комусь з вас стане цікаво, як воно було насправді, ласкаво просимо до нас, на північ Німеччини. В край, в якому історія полабських слов'ян, заксів, фризів, голандців, шведів сплтається в такий чудернацький мікст, що інколи факти є цікавішими за будь-яку байку.

Логічно було б починати зі столиці, але столиця в опублікованій частині промайнула лише краєм. А більшість подій відбувається в маєтку барона - вітчима Агати.
Прототипом цого замку і парку навколо нього послужив замок Аренсбург, що неподалік від Гамбурга.

Саме цей замок я мала перед очима (а я - яксраво виражений візуал), коли писала інтер'єрні та пейзажні сцени історії.


Саме в цьому замку, крім парадних кімнат, прекрасно реконструйовані приватні покої.
Власне,  білосніжний замок на воді замком (в повном сенсі цього слова) не є, а є панскою садибою. Ще в Середньовічча неподалік від нинішнього замку стояв укріплений бург. Спочатку він належав Шауенбургським графам, потім - кляштору. Поступово бург, який майже не використовувався за призначенням, просто занепав. Після Реформації землі перейшли данському королю і, зрештою, їх отримав Даніель Рантцау. З XVI століття маєток знаходився у власності роду Рантцау, з XVIII століття ним володіла родина Шиммельман, які якраз в той період отримали шляхетство.

Не буду, з вашого дозволу, переписувати всю історію маєтку. Але одне явище не можу обійти увагою. Так звані "готесбуди" (Божі буди). Це дві довгі одноповерхові будови (на фото нижче). Більш як 400 років тому (в часи засновника - Петера Рантцау) соціальне житло для хворих та збіднівших працівників маєтку - це було рідкістю. І досі це житло використовується за призначенням.

В своєму заповіті Петер Рантцау особливо наголосив на тому, щоб пожертвоване ним житло продовжувало служити бідним. Він призивав "Божу кару і всіляки нещастя на землі" на голови тих, хто наважився б зламати цей заповіт. До сьогодні, попри всі політичні зміни, що віками відбувалися на цих землях, ніхто не ризикнув.

В історії "Мачушина донька" вже були і будуть ще багато сцен, де ви впізнаєте замок та його околиці. В тому числі, парк і "божі буди".

Приємного вечора!
З повагою, ваша байкарка Оксана