Козацький табір. Анонс.

Вітаю дорогі друзі та читачі!

Сьогодні хотів би Вам розповісти про таке явище у козацькому війську, як табір. Скоріше за все, подібний устрій війська прийшов ще з давніших часів, у княжих походах для захисту від половецької кінноти. Та у свій час, козаки його удосконалили, зробили більш надійним і важко приступним. Табір однаково ефективно використовувався не лише для наступу і захисту, але й для пересування на великі відстані у безкрайому степу (рухомий табір). Він являв собою кілька рядів возів, що утворювали прямокутник. Зазвичай у другому, або третьому ряді розміщували гармати, поруч з якими тримались козаки з вогнепальною зброєю. Під час захисту, вози скріплювались ланцюгами, а коли був час, і сили ворога значно переважали, їх закидали землею, роблячи своєрідну фортецю посеред степу. Такі укріплення було дуже важко штурмувати, не зважаючи наскільки б сильно ворог не був озброєний (а зазвичай так і було, особливо, що стосується гармат, вогнепальної зброї і обладунків).

Але найнезвичнішим був рухомий табір. Це дві колони возів, які рухались паралельно один відносно одного. Попереду і позаду йшла кіннота, всередині піхота. Такий стрій війська, максимально швидко переформовувався у чотирикутник і був однаково готовий, як відбивати атаки, так і проводити їх.

Найбільш відомі та великі з таборів були під час славетної оборони Європи від Османської Імперії під Хотином і під час визвольної боротьби. У першому випадку, сорокатисячним козацьким військом командував гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний (про це ще в планах написати і не тільки ;-)) і під його командуванням запорожцям вдавалось вдиратись вглиб османського війська, яке налічувало триста тисяч. У другому – табір Богдана Хмельницького мав розміри сім на сім верст (1 верста = 500 сажнів = 1066,781 м) і пройшов він ним мало не усією Україною.

Яким би не був за розмірами табір – це завжди була важкоприступна фортеця. Є згадки про те, як козацька сотня в чистому полі, могла тримати на собі кількатисячне вороже військо днями, а подекуди і по два тижні. Закінчувались такі сутички по різному, але в більшій своїй, оборонцям вдавалось вистояти, або до приходу підмоги, або до обезсилення і відступу ворога. На таких місцях, незалежно від результату протистояння, і виростали козацькі могили, як знак шани славетним воїнам.

Так, наш народ завжди був таким. Ми були, є і будемо доброзичливими, дружніми, зовсім неагресивними, але лише до тих пір, поки поганий чобіт, якогось ворога не ступить на нашу землю, допоки не прийде хтось, хто намагатиметься встановлювати на нашій землі свої порядки. Але тоді, нехай нарікає сам на себе. Адже ми – нащадки славетних волелюбних воїнів, які знали ціну свободи, любили та цінували її понад усе.

І ще - новий розділ завтра о 18.00 )))

Слава Україні!!!