Ой, леле, що я натворила!

Доброго вечора, Україно!

Як ви, людоньки? Тримаєтесь?

Завтра літо. Аж не віриться.

   Я, власне, чого зайшла — розповісти троньки про свою нову книгу. Називається вона “Пірʼїнка”.

   Головну героїню кличуть Іриною. Молода красива жінка, яка дуже рано вискочила заміж. Не зовсім щоб по любові. Просто чоловік хороший трапився.

     Звати його Андрій. Він з неостанньої сімʼї, з великим капіталом та ой, яким непростим бізнесом. Подробиці їхнього життя-буття не буду розповідати, бо буде не цікаво читати. (А сімейка, як виявилось, дуже цікава.)

   Все йшло звично, як має бути, аж раптом зʼявився “ВІН — заборонений; абсолютне, цілковите, тотальне ТАБУ!” Далі пряма мова Іри:  “Але… Що я можу зробити?! Ця білосніжна сорочка на широких міцних плечах не відпускає мене. Сьогодні  сонце на все небо і від неї просто йде сяйво.” 

   Його звати Артем. 

(Знову дамо слово Ірині.)

 “У більшості випадків я мушу задовольнятися тим, що розглядаю Артема зі спини. У нього ідеальний зад! (Я зараз про вигляд ззаду, зокрема про спину,  якщо що. Вона просто створена для його професії — широка та сильна.)

  Для кращого розуміння зараз спробую розповісти, що саме я бачу — V-подібна, як знак "Вікторі"✌, форма торса: широкі плечі, рельєфні м'язи, вузька талія, ноги з литими м'язами (ненавиджу, коли у чоловіка худі ноги-палиці) і акуратні міцні сідниці.”

  Так, Іра у нас естетка та ще й візуалка. Тобто, дуже любить дивитися на красиве. Хоча, взагалі-то, не відмовилась би ще й доторкнутися до прекрасного. Врешті, вона без пʼяти хвилин мистецтвознавець. Але не будемо бігти попереду потяга… на початку книги вона просто спостерігає за красунчиком. Я ж кажу, з чисто естетичних міркувань. Але все дуже скоро зміниться.

  Ще одна цитата з книги:

 “— Ідіть за мною! — й рушила до дверей.

   — Дякую! — він м'яко нахилив голову на знак вдячності, коли я порівнялась з ним. Якоїсь миті наші погляди зустрілися —  наче черкнули один об одного, аж до іскор. Який дивовижний колір очей! Вперше таке бачу. Я миттю відвела очі. 

    Серце саме собою забилося частіше, відчула як теплом обпалило обличчя. От завжди я так: раптом що, відразу  зрадницький рум'янець на обидві щоки!

   Швиденько пройшла повз. Намагаюсь йти рівними впевненими кроками та наказую собі не озиратися. Але сама ж порушую свій наказ. Бо не чую його кроків. Лише свої. Наче за моєю спиною геть нікого немає.

  Озирнулась й одразу наштовхнулася на його погляд. Він таки тут. Зовсім близько. За якихось два кроки. Просто він рухається так легко й безшумно, наче привид. Відразу відвернулась. Швидше б дійти, а то геть рожевим заллє!” 

Це я вам так, у двох словах, змалювала першу главу. Зрозуміло, що це не про що — тре йти читати. Й крок за кроком занурюватись у нову історію під назвою "Пірʼїнка". 

Як на мене, виходить непогана історія.

Чим далі, тим більше розпалюються пристрасті.

Для візуалів осьо-сьо буктрейлер :

Миру нашому спільному дому!

Й хай Бог береже наших янголів-охоронців на фронті!

Слава Україні!