Почуття не вмирають навіть через роки.

Слава Україні!

Вітаю, мої любі!

Запрошую до безкоштовної історії кохання Руслана та Каріни.

Вас чекає зворушлива історія кохання перенесеного через століття.

Анотація.

Каріна Вернер — народилася і виросла у заможній родині. Досягнувши повноліття, дівчина починає влаштовувати особисте життя, вирвавшись з-під опіки брата. Перші стосунки дівчини з однолітком не складаються і вона вирішує поки своє життя із ровесниками не зв’язувати. Каріна знайомиться із товаришем брата, який надто сподобався їй, але вона розуміє, він старший у нього є дівчина і стосунки із ним не можливі, хоча серце колотиться при появі цього чоловіка. Раптово Каріна починає бачити дивні сни із сивої давнини. В цих снах дівчина схожа на неї носить статус принцеси і закохується у простого воїна. Принцеса щоб не вийти заміж за нелюба із яким заручена з дитинства, втікає із своїм воїном у дрімучий зачарований ліс. Помалу дивні сни Каріни стають спогадами, вона пригадує своє минуле цілком, і розуміє, що чоловіка із своїх снів і спогадів вона знає у реальному житті. Він зовсім поруч.

Руслан Шнайдер — чоловік із нелегкою долею, який викарабкався із самих низів і зараз досягши висот шукає ту єдину жінку із якою б прожив до віку. У свої тридцять, він серед численної кількості дівчат не бачив тієї, яка б стала його дружиною і з якою можна було створити сім’ю. Жодну із цих дівчат він не кохав. Випадково познайомившись із сестрою товариша, Шнайдер з перших днів розуміє що ця дівчина до нестями подобається йому. Новорічна ніч кардинально змінює життя чоловіка.

Реінкарнація кохання

УРИВОК.

Вибач Юрко, я трохи вийду. Подихаю свіжим повітрям чи, що?!! Холодно кинув товариш.

Вернер проводжав його поглядом сповненим співчуття, адже розумів, як йому зараз, бо якби Олена викинула щось схоже, він себе б точно не стримав.

Зачинивши за собою двері у бенкетну залу Шнайдер заворожено зупинився. Мерехтіння незліченою кількості свічок надзвичайно приваблювало його, тут було незвично і дуже романтично, аромат воску заповнив усю кімнату. Ледь помітна посмішка торкнулася вуст чоловіка, він повільною ходою подався до м’якого кутика у центрі кімнати. Та раптом помітив біля панорамного вікна одиноку постать, що стояла до нього спиною. Відразу ж упізнав її, якось несподівано для себе він посміхнувся і підійшовши до неї зупинився поруч.

— Не сумно одній? Тихо запитав він і сам здивувався тембру свого голосу, який звучав піднесено і так ніжно.

Вона ледь не у темряві глянула на нього.

— Ні, ніскільки. Його присутність збентежила її, вона чула чиїсь кроки, та навіть уявити не могла, що це він. Серце відразу пришвидшило свій хід, а не відомі їй досі почуття захопили її у свій полон.

 — Та невже? Здивовано запитав він, у його голосі добре чувся флірт. Руслан зловив себе на думці, що поруч із цим дівчиськом йому добре і цікаво.

Каріна ніяковіла поруч із ним і тому перевела погляд у вікно за яким на відміну від кімнати було видно частину саду під світлом нічного ліхтаря. Відчуваючи, що знаходитись поруч із цим чоловіком це мука і задоволення водночас. Та в голос запевнила.

— Уявіть собі.

 Він пробігся поглядом по її фігурці й ледь всміхнувшись примружив одне око. «— А вона неперевершена!»

— Я знаю, що ти обманюєш крихітко, але змушений визнати професійно.

Не витримавши знову глянула на нього, те як він назвав її до головокруття подобалося їй, вона теж з інтригою запитала.

— І чому це я обманюю?

 Руслан облизнув пересохлі губи, відчуваючи як кров у венах ледь не кипить і це ще більше розпалювало цікавість і манило до неї. Він звабливим тембром свого голосу відповів їй те, що знав напевно.

— Дівчині, чи то жінці не може бути добре одній. Представницям прекрасної статі добре тоді коли поруч чоловік, якого вона кохає і поруч із яким, почувається мов за кам’яною стіною.

«— Який проникливий розумник?!!» Про себе відмітила Каріна, приховуючи посмішку. Та в голос норовливо запитала.

— А вам ніхто не говорив, що ви забагато знаєте?

Руслан був дещо шокований такою відвертістю дівчини. — Це було схоже на докір. Він не чекав від неї чогось схожого. Зазвичай дівчата у її віці схожі на пластилін, який стає м’яким і податковим від кількох влучних фраз, а тут... Він дивився на неї не відриваючи погляду і рівними губами наче зачарований відповів на її запитання.

— Ти перша.

Вона сором’язливо посміхнулася. Поруч із ним їй було так добре, що здавалося він один такий на цілій планеті. Великі карі очі, злегка схожий на орлиний ніс, пишні вії, густі брови, красиві вуста. Він схожий на середньовічного лорда чи то графа. У цей момент, промиготіли незрозумілі картинки, наче кадри із фільму: постаті, обірвані фрази, щось знайоме і водночас не відоме. Щось, що вона уже десь бачила, та могла пригадати де. Це було схоже на затьмарення. Вона знову глянула на нього і наче пригадала. «— Я уже десь бачила його раніше. Але де? — Ні це, мабуть якась маячня.»

— Ти мене чуєш красуне?

Вона змигнувши повіками глянула на нього і розгублено промовила.

 — Перепрошую! Ви щось спитали?

— Де ти літаєш? Опускався на землю і ходімо танцювати. Він подав їй руку запрошуючи на танець.

 — Я не...

Руслан перебив її, зрозумівши, що його чекає відказ.

— Я не танцюю, не приймається.

Приємного читання!