Янголи живуть серед нас...

                              Слава Україні! Мої любі!

Запрошую вас до історії Андрія та Анастасії-Валерії.

                                       КРИЛА РУДОГО ЯНГОЛА

                                                 Анотація.

Черговий викидень. Зрада чоловіка, його погрози викинути Анастасію зі свого життя, та позбавити роботи... Ці події вибили жінку зі звичної колії. Добре, що поруч залишилася запальна подруга, що не дасть розкиснути, та і тьотя підтримує.

Все частіше подумки жінка повертається у юність, до свого першого кохання. Здається вона й досі кохає свого Андрія.

Андрій надто злякався за доньку, яка ледь не загинула у ДТП. Чоловік не може збагнути, того, що Діану і його людей врятувала дівчина. У рятівниці доньки, впізнає своє перше кохання, але жінку звуть Валерія, а не Анастасія. Чоловік все більше відчуває, що Валерія — це і є його Анастасія, тому вирішує залишити жінку поруч...

                                                       УРИВОК.

Чоловік у комбінезоні підійшов до Віталія Івановича. Привітався. Чоловіки потисли один одному руки.

— Анатолій. — Представився чоловік у комбінезоні, лисий здоровань з вусами, дивлячись на неї.

— Валерія. — напружено представилася руденька.

Чоловік хмикнув помірявши її, з посмішкою заговорив.

— Що ж Валеріє Романівно, Андрій Євгенович, вже телефонував мені на рахунок вас. — Зітхнувши запропонував. — Ходіть за мною, вам краще переодягнутися. У нас є змінний одяг для вас, то ж не хвилюйтеся.

Анастасії не залишалося нічого іншого, як йти за цим чоловіком. В душі проклинала свого ексцентричного шефа.

Анатолій провів жінку в одне з приміщень й все показав та розповів залишивши її на одинці, на останок кинувши.

— Я буду на вулиці, та підготую машину.

Анастасія зачинивши двері за чоловіком почала перевдягатися. Через кілька хвилин вже стояла повністю одягнена у сірий комбінезон, білу майку, та кросівки. Весь одяг, що їй дали новий та запакований і, що головне її розміру.

Нервуючи вийшла на вулицю. На неї вже чекали. Біля великого джипа стояли Віталій, Анатолій і ще якийсь чоловік. Не сміло подалася до них.

— Ви швидко. — Знявши брову вверх, зауважив Анатолій, що світив лисиною на сонці.

Невідомий молодик з привабливою зовнішністю, зміривши Анастасію з ніг до голови здивовано запитав.

— Дівчина?!!

— Дівчина. — Запевнив лисий здоровань.

Анастасія плювалася на свого нового шефа в душі. — Щоб йому там гикнулося.

— Володимир. — Представився молодик.

— Н... — Нервуючи ледь не назвала свого звичного імені, та швидко виправила себе. — Валерія.

— Вам не страшно? — Поцікавився молодик прижмурившись.

— Боятися уже пізно. — Лиш нервово відмахнулася Анастасія.

— Дівчина, каже правду. — Погодився Анатолій наказавши. — По конях. Валеріє, ви за кермо. — Ти пасажир. — Тицьнув молодику, — а я позаду.

Анастасія сіла за кермо. Нерви здавали, помітне тремтіння охопило все тіло. Хотілося послати всіх до біса та піти звідси, але не могла так вчинити. Хоч її тут ніхто не знав, їй було б соромно за таку свою поведінку...

                                Приємного читання!