Вітаю, любі читачі! Нова глава роману "Кохати не можна забути" вже на Букнет!

Запрошую!

Сьогодні знову зателефонувала Наталка.

- Привіт, подружко. Як ти?

- Привіт. В нормі. Сама як?

- Та нічого начебто. Школу Микитки знову на дистанційне навчання перевели.

- Я чула про це, - відповіла я. – Може то й добре, по місту знову багато людей хворіє… У мене частина працівників теж працюють віддалено.

- Так, зараз треба берегти своє здоров’я. Ти пам’ятаєш, я тобі про Іллю казала?

- Про день народження? – уточнила я.

- Ну так. Приходь до нас у середу ввечері. Я приготую щось смачненьке. Поспілкуємося. Ми збираємося невеличким колом родичів та близьких друзів.

- Добре, прийду, - посміхнулася я.

- До речі, як там твій батько-одинак? Ви спілкуєтеся?

- Лише у месенджері та здебільшого по роботі, - зізналася я.

- Зрозуміла, ну може воно й добре. То ж чекаємо на тебе. І не переймайся подарунком. А то я тебе знаю. Ілля невибагливий.

- Без подарунка незручно, - заперечила я. – Я щось вигадую, але обіцяю, без зайвого пафосу.

- Ось й добре. В середу, четвертого листопада, о дев’ятнадцятій.

- Домовилися.

Я відключилася. Точно. Ілля. Геть про нього забула! Наталка розповідала про брата свого чоловіка. До того ж він допоміг мені пробити колишнього по базі СБУ. Варто йому віддячити.

До дня народження залишалось всього кілька днів. А я мала сьогодні вільний час, тож вирішила піти з роботи пообідді та підшукати щось цікаве.

У торговому центрі людей повно. Але не всі магазини працюють. Проте я змогла все ж таки знайти те, що, на мій погляд, могло б потішити будь-якого чоловіка. Вертоліт на радіоуправлінні манив до себе погляди у вітрині дитячого універмагу. Це точно те, що треба!

Я впевнено пройшла всередину. Перш ніж придбати цей вертоліт, вирішила пройтись та роздивитися дитячі іграшки. Адже треба було й для хресника щось підібрати. Микитці лише чотири роки, але він дуже кмітливий хлопчик. Я обрала для нього великого миша в окулярах, що тримав у руках книжку та читав казки. Гадаю, що він оцінить таку розумну іграшку. До того ж, казки наш хлопчик дуже любив слухати.

Попросивши консультанта поки що запакувати миша та вертоліт у подарункову бумагу, пройшла у відділ для дівчат.

Мене зацікавив конструктор Лего, з якого можна було побудувати невеличкий будиночок, влаштувати барбекю та покататися на лошадці. Таке собі ранчо. Рита точно зрадіє.

https://booknet.com/uk/book/kohati-ne-mozhna-zabuti-b391661