Знижечка!!!

                              СЛАВА УКРАЇНІ!!!

                     Спішу повідомити, Вас мої любі, що сьогодні діє                                       знижка 13% на книгу "Продане кохання".

                                           УРИВОЧОК.

Швидко поснідавши жінка подалася до чоловіка, адже уже було пізно і потрібно було виїжджати у Київ. З спокійною душею жінка увійшла у кабінет, чоловік сидів за робочим столом із якимись документами, та побачивши її відклав їх у бік.

— Проходь, присідай. — Якимось не звичним холодним тоном кинув він.

Від цього серце Дарини стиснулося і паніка та страх охопили її. Вона не сміло підійшла і присіла у крісло навпроти нього.

Борис довго і пильно дивився на дружину, а вона не розуміла цього прискіпливого погляду і ніяковіла під ним. « — Що знову не так? Чим знову завинила перед ним? Наче нічого такого не робила.»

— Дарино, я розумію… — Я не ідеальний чоловік і знаю, що зовсім не твій типаж, та вибач так склалися обставини. Холодним тоном заговорив Андреєв у його голосі добре чулася лють. Він встав із-за столу і закрокував по кабінету. — Так, може я дещо жорсткий із тобою, та це мій характер і хочеш ти цього чи ні, тобі доведеться мене терпіти. — Він різко підійшов до неї і так само різко розвернув крісло до себе й нависши над нею злобно прошипів. — Та робити бовдура із себе не дозволю.

Дарина ледь не тремтіла, вона не розуміла агресії чоловіка і налякано запитала.

— Борис, ти про що?

Андреєв пильно дивився на дружину, а вона ж не витримала цього погляду, опустивши повіки ледь чутно додала, скориставшись його мовчанням.

— Якщо ти вже кричиш на мене, то скажи за що?

Борис злобно хмикнув і піднявшись знову закрокував по кабінету і так само запитав.

— Скажи невже я дозволив тобі брати участь у флешмобах?

Жінка важко зітхнула. « — Отже, він все знає.» Її голос зазвучав тихо.

— Ні.

  — Тоді чому ти це робиш? — Зірвався він.

Дарина мовчала, а він заволав навіть не чекаючи її відповіді.

— Ти егоїстка, тобі плювати на всіх і на все, тобі байдуже… — Він замовк, а через мить продовжив. — Ти хоч би мала краплю поваги до мене, я уже не кажу про більше. Я терпіти не можу брехню, а ти сама справжня брехуха.

 — Борис! Я не брала участь у флешмобах.

  — А як же тоді постановки у ноутбуці. — Знову зірвався Борис.

Дарина встала із крісла оглянувшись за ним.

— Це лише постановки які я створюю для дівчат на ноутбуці, все решту тренування відточування рухів, вони роблять самі. Я ж постійно як не з тобою, то із твоїми людьми.

Дарина все рівно трішечки обманула чоловіка, адже допомагала дівчатам, якщо у них щось не виходило, але суто в робочий і в обідній час.

— Я заборонив тобі усе, що стосується флешмобів і твоїх постановок також.

Дарина важко зітхнула і ледь не зі сльозами на очах звернулася до чоловіка.

— Борис, якщо я не писатиму ці сценарії, то наша маленька справа розвалиться, а потім коли ти дозволиш, все потрібно буде починати з нуля.

  — Потім не буде… — Різко кинув фермер і наказав. — Ноутбук до мене на стіл.

Дарина великими очима дивилася на чоловіка і не вірила у почуте. Невже це все? Невже він серйозно? Чому він такий жорстокий?

Вона на ватяних ногах подалася до дверей, а тоді зупинившись оглянулася сама не розуміючи де взялося стільки сміливості та відваги.

— Я нікуди не ходжу на вихідних, я й не хочу, мене все влаштовує, та заборонивши мені займатися улюбленою справою, ти перекриєш мені кисень, але маєш повне право на це.

Після цих слів жінка тихо залишивши кабінет подалася виконувати його прохання-наказ. Узявши зі спальні ноутбук і сумочку подалася в низ, закривши очі сонцезахисними окулярами. Не бажала повертатися у кабінет і побачивши Іванну хотіла передати нею ноутбук, та передумала зрозумівши, що цим лише загострить і без того складну ситуацію.

Без стуку вона увійшла у кабінет, Андреєв стояв біля вікна поклавши руки у кишені костюмних штанів. Він стояв до неї спиною, ноги на ширині плечей, а біла сорочка лиш підкреслювала його атлетичне тіло, але зараз Дарина відчувала до нього лише озлоблення. Поклавши ноутбук на стіл, вона важко зітхнула і видавила із себе тихим голосом.

— Вибач.

Сівши в авто жінка не втримала емоцій, образа на Андреєва засіла у душі чорною пусткою. Вона розридалася, бо ж усі її роботи залишились на ноутбуці вона підведе подруг. Як тепер бути? Як дивитись їм в очі? Оправдання їй нема.

— Що з вами? — Поцікавився Семен, насторожено дивлячись у дзеркало заднього виду.

   — Все добре!  — Тихо відповіла Андреєва, найменше їй хотілося, щоб її жаліли. – Не зважайте.

У балетній студії Дарина розповіла Єві про те, що сталося і подруга дуже засмутилася, бо це означало крах і провал і якщо вони підведуть клієнта, то на їхніх стараннях можна поставити жирний хрест. Постраждає їхня репутація, Єва бідкалася кричала на Дарину за необережність. Переймалася тим, що хоч сьогодні вони врятовані, адже до флешмобу майже все готове, а от як бути із 1 вересня.

***

Розбудив Дарину грюкіт у двері, вона аж здригнулася і повільно вставши побрела до дверей. Прочинивши їх вона заморгала сонними очима, перед нею стояв Борис, у незмінно білій сорочці й діловому синьому костюмі.

— З ким ти тут була? — Суворо запитав фермер.

Налякана Дарина ледь проковтнула ком і поправила балетний костюм, тихо відповівши.

— Ні з ким, одна. — Жінка була збентежена, вона боялася, що Андреєв влаштує їй скандал, просто тут у студії, у всіх на очах.

   — Проходь. — Попросила вона.

Андреєв примружившись поміряв дружину, яка була дуже мініатюрною у чорному балетному костюмі, який облягав її красиве тіло і таки увійшов у гримерку зачинивши за собою двері.

— Чому ти зачинилася? — Знову суворо запитав він.

Дарина повільно закрокувала по гримерці обнявши себе руками, а тоді надто впевнено глянувши на чоловіка відповіла.

— Тому, що посварилася із подругами, а ще тому, що у мене обід і я хотіла відпочити, от і зачинилася, щоб подрімати.

Чоловік прискіпливо дивився на неї, а вона знову повернувшись – закрокувала не витримавши цього нищівного погляду.

— Чому ти посварилася із подругами?

Поставив чергове запитання Андреєв, але Дарині здалося він це запитав для так годиться і вона лиш холодно відсахнулася.

— Так, дрібниці.

Фермер хмикнув і озвучив свої здогади.

— Мабуть, цими дрібницями став твій ноутбук.

Жінка важко зітхнула не сказавши ні слова, лише втомлено присіла у крісло де не що давно спала.

— Ти обідала?

Його запитання прозвучало надто не вдоволено і хоча Дарині зовсім не хотілося відповідати та вона мусила.

— Ні!

   — Чудово! — Ледь не криком зірвався Борис, а тоді суворо наказав. — Переодягайся ми їдемо обідати.

Андреєва впевнено глянула на чоловіка і нервово облизнувши пересохлі губи не менш упевнено заперечила.

— Вибач, Борис! Я не можу, у мене через двадцять п’ять хвилин розпочинаються заняття.

   — Ти не зрозуміла, — це не обговорюється. — Надто впевнено наказав Борис. — У тебе десять хвилин. — Суворо кинув він направляючись до дверей.

   — Борис ти ж знаєш, що я не можу поїхати з тобою, я на роботі.

   — Я чекаю в авто. — Виходячи із гримерки гримнув він дверима навіть не оглядаючись.

З хвилину жінка сиділа наче прикована, а тоді за три хвилини уже була повністю переодягнена і домовившись із колегою по роботі, щоб та її підмінила, подалася до чоловіка.

Галантно відчинивши їй передні дверцята пасажира він допоміг сісти дружині в салон авто. На ній був штанний діловий костюм, який зовсім не личив їй — це зовсім не подобалося чоловікові, але ж це він попросив її так одягатися.

Сівши за кермо Андреєв пильно глянув на жінку, очі якої були закриті чорними окулярами.

   — Куди їдемо?

   — Борис, прошу не потрібно нікуди їхати, у мене немає апетиту. — Тихо відповіла Дарина змахнувши сльозу, що скотилася по щоці.

Андреєв зітхнув і пильно глянув у вікно, якимось не звичним голосом запитав.

— Чому у тебе немає апетиту? Даріє ти розумієш, що ризикуєш своїм здоров’ям?

« — Чи тобі не байдуже?» Сама у себе запитала вона, а уголос без емоцій кинула.

— Ковтати їжу на силу – це теж не дуже корисно.

Борис перевів пильний погляд на дружину і попросив. Зніми окуляри.

Коли вона виконала його прохання він був не приємно вражений і запитав.

— Чому ти плачеш?

  — Я не плачу. — Опустивши погляд тихо заперечила вона. — Це просто…

 Жінка замовкла, а він продовжив.

— Це просто сльози – Даріє.

Андреєва мовчала бавлячись окулярами і відчувала до чоловіка поруч образу, так вона завинила перед ним, але він був надто жорстоким, вона була змушена йому коритися і це найбільше гнітило.

Борис повернувшись, потягнувся до заднього сидіння і за мить подав дружині її ноутбук. Вона не сміло і розгублено взяла його і не цілком вірила у те, що відбувається.

— Борис, але ж ти…

Андреєв перебив її.

— Я тиран… Але усі твої роботи мусить побачити цей світ.

 « — Як це розуміти?» Дарина проковтнула ком і облизнула пересохлі губи, з надією глянула на чоловіка, не сміло запитавши.

— Я можу віддати це дівчатам?

   — Так, Даріє?  — Усміхнувся на мить Борис.

Андреєва із полегшенням зітхнула не вірилося, що він таки поступився їй, — це по при образу було так приємно.

— Дякую Борис! Вибач, мені будь ласка. Вона перевела подих і здавлено заговорила. — Я тобі обіцяю, що більше ніколи не писатиму постановки доки ти не вирішиш…

Андреєв зітхнув, усвідомлюючи, що остаточно перегнув палку. Він поклав руки на кермо і дивлячись у вітрове скло заговорив.

— Не потрібно Даріє таких жертв. Я дозволяю тобі робити твої постановки, правда поки, що електронні, бо доки людина працює, доти вона розвивається… — Вибач мені за мою різкість і грубість.

Жінка не вірила у почуте, у неї перехопило подих, про щось схоже вона навіть не мріяла.

Фермер глянув на дружину і тихо продовжив.

— Даріє, на майбутнє запам’ятай, не потрібно нічого робити за моєю спиною, рано чи пізно це спливе і повір обман до нічого доброго не приведе… — Він зітхнув і додав.

— Якщо тобі щось потрібно, ти краще просто скажи про це.

Дарина на мить опустила очі, а тоді заглянула у його і із звинуваченням заперечила.

— Але навіть якби я тебе попросила, щоб ти дозволив писати ці флешмоби, ти б не дозволив.

  — Можливо! — Упевнено погодився Андреєв, а тоді додав. — Та знаєш інколи в розмовах народжується істина. Я хочу, щоб ми з тобою обговорювали усе, що стосується нас, наших смаків, вподобань, бажань у всьому.

   — Це не правда! — Тихо заперечила Дарина.

Борис хмикнув і надто впевнено запитав.

— Чому ти так вважаєш?

Дарина деякий час мовчала, а тоді не впевнено заговорила.

— Якщо я скажу, ти кричатимеш.

Це був ляпас для Андреєва, адже це означало, що дружина боїться його, йому від цього стало не дуже приємно.

— Не кричатиму. — Пообіцяв він.

                                      Продовжити тут

                                ПРИЄМНОГО ЧИТАННЯ