Умови контракту — завершено.

Слава Україні!

Вітання, мої хороші! Історія Соломії та Всеволода завершена. 

Відчай, байдужість, протистояння, та звичайно кохання. У цій історії кохання є все. 

УМОВИ КОНТРАКТУ.

https://booknet.com/uk/book/umovi-kontraktu-b368799

Анотація.

Соломія не замислюючись погодилася вийти заміж, за практично невідомого їй чоловіка, аби врятувати батькову компанію. Її коханий Ілля так і не повернувся зі стажування. Знайшов собі іншу. Недавно його мама приходила до неї та повідомила її про це, тож втрачати все одно нічого. Батько ж пообіцяв, що це не серйозно, лише потрібно аби вона погодилася. Натомість батько нареченого виведе їхню компанію з банкрутства.

Спочатку відмовлялася, а потім махнула на все рукою, стало жаль батькову дружину, та малих братика з сестричкою.

Чим обернеться для Соломії її бездумність? Чи не буде запізно все змінити?

УРИВОК.

Зупинився в міліметрі, зі звіриним вискалом дивився на неї, стиснувши руки в кулаки.

— Не біси мене. Тебе не вчили мати повагу до старших. Теж мені Цаца знайшлася, можеш валити звідси на всі чотири сторони, мені таке нещастя за дружину не потрібне. — Цідив крізь зуби слова, наче отруту.

Звузивши зіниці роздратовано дивилася на нього. Він жахливий, не такого чоловіка, хотіла бачити поруч зі собою.

— Три попередніх теж були нещастям?

Мовчав стоячи над нею мов загроза, важко дихав. Очевидно не звик до такого ставлення жінок до себе, та іншого точно не заслуговував.

— Мовчання, знак згоди.

Холодно кинула Соломія й подалася до вішака, звідти взяла сіру шубку зі штучного хутра, та білі високі чоботи за коліна. Чоботи демонстративно поставила біля ліжка, шубу кинула на нього, й схопивши невеличку спортивну сумку подалася в санвузол, по дорозі знявши туфлі на височенних підборах. Боялася, аби не наздоганяв, бо бачила його розгублене обличчя, коли брала сумку. Швидко зняла красиву, святкову сукню, стрибнула у сині джинси з низькою талією та білий гольф. Побоювалася, аби не увірвався сюди. Закинула сукню собі на руку, адже навіть бажання не було її складати. З нею уже назавжди будуть пов’язані, неприємні спогади.

Вийшла з санвузла й відразу опинилася притиснутою до стіни, й заведеними за спину руками.

— Ти нікуди не підеш.

Соломія злякалася не на жарт, притулившись обличчям до холодної стіни. Серце мліло від страху, вирівняти дихання було важко.

— Руки!!! — Роздратовано наказала. — Інакше напишу заяву за домагання. — Кинула з погрозою.

— Я не домагаюся тебе. — Зірвався розлючено Всеволод. — А лише тримаю.

Смикнулася, й була здивована, він відпустив. Поправила гольф, адже він підстрибнув в районі пупка виставивши на показ пірсинг. Чоловік стояв зовсім поруч, примружившись дивився на неї. Зі злобою поміряла його, роздратовано заявивши.

— Від твоїх грубих лап, на моїй ніжній шкірі, до вечора будуть синці. Цього достатньо, аби мені повірили.

Підняла сукню, що впала й оминула його, підійшовши до ліжка збагнула, що спортивну сумку забула у ванній. Подалася назад лише у шкарпетках і з усім повернулася. Всеволод зупинився поруч. Оглянулася на нього роздратовано кинувши.

— Чому вештаєшся, сюди туди? Ти, здається відпочити хотів? — Розлючено наказала. — Розвісив речі, і ліг.

Тепер справді нервувала, цей чоловік дратував її. Взяла сумку й заходилася скручувати сукню, аби помістилася в ній. Всеволод несподівано забрав сукню з її рук, невдоволено гаркнувши.

— Що ти робиш? Ти ж її помнеш.

— Справді?!!

Лиш невдоволено відмахнулася, й здивовано дивилася, як чоловік великими руками акуратно вивертає сукню на лицевий бік, і розправляє рукави. Ледь втримала посмішку. Сіла на ліжку до нього спиною й заходилася взувати чоботи. Знала батькові її втеча, буде не до вподоби, та виходу іншого немає. Але показувати свою слабкість, цьому блазню вона теж не буде.

— Навіщо ти скрутила сукню? — Суворо запитав чоловік.

— Цій сукні вже байдуже. Я більше ніколи її не одягну, зараз же викину у смітник, аби ніколи мені більше не нагадувала, про цей день, і про тебе за одно.

Взувши чоботи вирівнялася й хотіла взяти сукню, та він не дав.

— Ця сукня купу грошей коштує. — Знову суворо заявив, бавлячись з тканиною.

— Теж мені економіст. — Фиркнула Соломія. — Моє здоров’я та нерви дорожчі.

— Ти нікуди не підеш. — Грізно заявив.

Взяла шубу, й одягнувши її відмахнулася.

— Це ти так думаєш. — Заглянула відверто в його очі. — Не хвилюйся, я батькам про все розповім сама.

Перевела подих, взяла телефон розблокувала, пів на третю дня. Через пів години має розпочатися це все дійство зі заручинами, та байдуже. Заблокувавши екран поклала телефон у кишеню шуби, холодно додавши.

— Ти попросив звалити, що ж я йду. — Знизала плечима. — Я себе на смітнику не знайшла, аби зв’язувати своє життя з ким попало. Все-таки один раз живу.

ПРИЄМНОГО ЧИТАННЯ.

P.S — ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА!